•22•

Під прицільним поглядом Саранова я притиснулася ближче до Пусічки, який, до речі, якось нерозуміюче хмикнув: чи то йому було смішно з моїх спроб уникнути цього козлини, чи то він не схвалював мою надмірну емоційність.

Я обережно визирнула з-за плеча Стасика, глянула на столик Дена.

І в цю саму мить він узяв ту довгоногу чіку в червоній мініспідниці за підборіддя і як присмоктався до неї!

Ти диви! От йолоп мордастий!
Він усіх за підборіддя хапає, коли цілує?

Щось абсолютно незрозуміле й недоступне моєму розумінню закрутилося в горлі.

Та ні, я не ревную.
Презирливо скривила губи.

Ще чого! І взагалі, після того, що я дізналася про нього та Аліну, цей засранець заслуговував на все, що ми з Пусічкою зробили! Дарма я вибачалася й хотіла виправити свій косяк. Треба було навпаки — придумати щось гірше!

А та дівка, що зараз завзято смокталася з Деном, була справжньою красунею: довжелезні ноги від вух, чорне хвилясте блискуче волосся і третій або навіть четвертий розмір грудей. Я на її фоні, певно, виглядаю як хобіт.

Чомусь від цього усвідомлення мені стало некомфортно, але я сама ж себе обірвала: якого я зрівнюю себе з нею? Я ж не збираюся конкурувати з нею за капітана «Цербера»! Нащо мені цей ідіот?
Фууу! Моделька так жадібно засмоктала його губу, що я вже подумала, ніби вона в нього зараз відірветься. Брр, як гидко! Невже йому таке подобається?

Більше я не витримала — треба було негайно провітритися, прийти до тями й викинути вже цього телепня з голови.

— Стасику, вибач, мені треба відійти на хвилину.
Я звільнила свою руку й гордою ходою поперла до коридору, плануючи піти у вбиральню, остудити мізки.

Увімкнула холодну воду, стряхнула зайве з рук і торкнулася прохолодою до розпашілих щік.
Та що це зі мною коїться?

Яке мені діло до того, з ким, коли і яким саме способом смокчеться цей бабуїн?

Усе! Піду зараз у зал до Стаса, швидко розрахуємося із закладом за замовлення й дриснемо звідси нафіг із Пусічкою!

Та щойно я закрила воду, витерла руки рушником і вийшла з приміщення у коридор, як наткнулася на темну, знайому фігуру біля стіни.

Руки — схрещені на грудях, а погляд пронизував, ніби наскрізь.