•16•

Я пленталася за братом, намагаючись його наздогнати.

— Дімо! Гей, ти що, не чуєш? Зачекай мене!

Але мій братик був дуже злий на мене й завзято мене ігнорував, попередивши, що вдома на мене чекає серйозна бесіда.

Ой-ой, теж мені, опікун знайшовся. Краще б за собою слідкував. Хто просив його розпускати кулаки на полі?

Взагалі чоловіки якісь агресивні — одразу кидаються застосовувати фізичну силу й влаштовують мордобій.

От і зараз — навіщо він поліз до Саранова? Одні проблеми наробив своїми кулаками.

Коли ми зайшли до квартири й скинули верхній одяг, Дімка з виглядом директора вказав мені пальцем на кухню:

— Проходь, сестричко, поговоримо.

Я закотила очі ледь не до мозку й вальяжним кроком пройшла вперед, щоб брат не подумав, ніби я відчуваю себе винною.

Мовчки сіла на стілець навпроти Дімки й завмерла в очікуванні претензій, намагаючись не засміятися з його надмірно брутальної пози з широко розставленими ногами.

— Ну і? Не хочеш пояснити мені, що це було?

— Що саме?

Брат нервово постукав кісточками пальців по столу.

— Не вдавай із себе дурочку, заноза. Як ти опинилася на полі й навіщо? Що це за ідіотський поцілунок із Деном?

Я важко зітхнула.

— Ну ти ж знаєш усе. Ти знаєш, що ця історія з відеокомпроматом на Дена — моя робота. Я лише хотіла все виправити й зробити публічну заяву з зізнанням перед камерами. Одразу після вашого матчу.

Дімка хмикнув.

— Але ти знала, що ця ідея мені не сподобається, тому й пробралася на поле нишком від мене. — Стілець під ним скрипнув. — Що ж, тупо, але сміливо. Мені варто було цього від тебе очікувати.

Я знизала плечима. Ну так і є.

— Добре, із цим питанням ми розібралися. Залишилося одне — чому замість публічного зізнання я побачив, як мою сестру привселюдно засмоктав цей бісів йолоп?

Ну й питання… На нього я й сама не мала відповіді.

— Дімку, я не знаю, чесно. Я вже хотіла все розповісти, як він сам нахилився й поцілував мене. Я не хотіла ще одного скандалу за моєї участі, тому відповіла. — Тон мого голосу видавав моє власне нерозуміння. — Можливо, він не хотів, щоб я зганьбилася. А можливо, хотів спростувати чутки про свою «голубу» репутацію. А можливо, і те, і інше.

Він пильно подивився на мене:

— Ліко, там точно немає ще чогось? Чогось, про що я не знаю? З твого або з його боку?

Я почервоніла. Він що, натякає на…?

— Ні, ти що! Звісно, ні! Нічого між нами немає, я тобі клянуся. Це просто заплутана гра на камеру через останні події.

Здається, братик трохи заспокоївся.

— Добре, заноза. Але дивись мені — щоб на кілометр поруч із ним тебе не бачив, зрозуміла?

Я скривилася:

— Так точно, мій генерале! — а тоді не витримала й випалила: — Будь ласка, розкажи, чому ти з ним конфліктуєш. Я знаю, ти не хочеш про це говорити, але розкажи один раз, коротко, а потім я відчеплюся від тебе. Плі-і-і-із, братику!

Я благально склала руки й надула губи.

Він не витримав:

— Добре, скажу. Пам’ятаєш Аліну?

Я ствердно кивнула.

— Звісно. Ви ж так довго були разом. Ми з мамою думали, що ви скоро одружитеся, а ви так різко розійшлися, навіть нічого нікому не пояснивши…

Губи брата трохи сіпнулися, а плечі опустилися. Мені було добре видно, що йому досі боляче згадувати її.

— А ми й справді збиралися, Ліко. Я вже зробив їй пропозицію, і ми хотіли про це розповісти всім. Але… — він зробив паузу. — Одного вечора вона пішла з подружками до клубу відпочити, і вони зустріли там Дена з його друзями.

Він подивився на мене очима, повними болю.

— Я й досі не знаю, чи він заклався з кимось на неї, чи просто вирішив провести з нею час. Одне знаю — того вечора вони переспали.

Я ахнула й одразу прикрила рот рукою. Який жах.

— Вона потім сама мені в усьому зізналася в сльозах, а я так і не зміг пробачити їй цю зраду. Тому ми й розійшлися.

— Братику, я… — мій голос тремтів. — Мені так шкода.

Діма зітхнув.

— Ось так буває в житті, мала заноза. Сама розумієш — Саранов мій ворог номер один.