•15•

Діма йшов попереду, все ще важко дихаючи, плечі напружені, ніби він досі тримав удар.

Саранов ішов позаду, під конвоєм Бульдозера, але вже не пручався — лише погляд його час від часу ковзав до мене.

У роздягальні було тихо. Двері грюкнули за нами, відрізавши гамір трибун. Лише гудіння вентиляції та важке дихання чотирьох напружених чоловіків.

Сергій Іванович відпустив Діму, але відразу став між ними двома стіною.

— Сідайте обидва на лавку й не рипайтеся!

Діма сів першим — так важко, ніби ноги не тримали. Кулаки все ще були стиснуті, кісточки білі. Він навіть не глянув на мене. Дивився лише в підлогу, ніби злився так, що не міг підняти очі.

Саранов повільно й спокійно сів навпроти. Розставив ноги, сперся ліктями на коліна, подивився прямо на тренера. Ні краплини каяття на обличчі — лише напруга в щелепі й блиск в очах.

Бульдозер став біля дверей і схрестив руки, мов охоронець.

Сергій Іванович повільно видихнув, потерши перенісся.

— Я зараз поясню, що буде далі, і ви мене слухаєте уважно. Бо якщо я почую хоч одне «але» — вилітаєте обидва. Без контракту, без компенсацій і без шансів на апеляцію.

Він глянув на Діму.

— Від тебе я такого не очікував, Дімо. Ти перший мав би тримати себе в руках. Замість цього кинувся, як малолітній, перед камерами. Ти розумієш, що це вже не просто бійка — це новина в завтрашніх заголовках? Ти хочеш, щоб клуб платив за твою дурість?

Діма стиснув губи й мовчав.

Тренер повернувся до Саранова.

— А ти… Ти взагалі розумієш, що зробив? Поцілував дівчину посеред майданчика, після скандалу, який і так ледь не поховав твою кар’єру. Ти думаєш, це виглядає романтично? Це виглядає як провокація. Ти сам, б****, спеціально підливаєш масла у вогонь!
Саранов повільно підвів погляд.

— Я не думав, тренере. Я просто хотів спростувати чутки.

Тренер похитав головою.

— Саме тому я сьогодні поставив тебе у гру з лави запасних. Бо ти не думаєш, а одразу інстинктивно реагуєш. Іноді — круто. Але ж має бути межа! Твоя тактика має залишатися лише в грі, а поза нею ти — гравець, який несе відповідальність за свої дії! Скільки можна витягувати тебе з лайна, Дене, га?!

Він повернувся до мене. Обличчя пом’якшало, але не надто.

— Анжеліко… Ти не гравець, але ти частина команди, хочеш ти того чи ні. Те, що сталося сьогодні, — це не просто сімейна справа. Це вже публічна історія. І якщо ви з Деном не розберетеся між собою тихо, нічого, крім проблем, ти ані брату, ані Дену не принесеш.

Я стояла, притулившись спиною до шафки. Руки були холодні, але губи все ще горіли від того поцілунку. Горло стиснуло так, що слова не лізли.

— Я… я не хотіла, щоб так вийшло, — видавила нарешті. — Це я… усе почалося через мене.

Сергій Іванович зітхнув.

— Дівчинко, я розумію. Сам був у вашому віці. І тому я зараз кажу всім вам одне: з цієї хвилини — жодного контакту поза полем. Жодних розмов, жодних поглядів, жодних повідомлень. Ден — ти тримаєшся подалі від неї. Діма — ти тримаєшся подалі від нього. Анжеліко — ти не приходиш на тренування й не приходиш на матчі, поки це все не вляжеться. Принаймні місяць.

Діма різко підняв голову.

— Ти серйозно? Ти її виганяєш через нього?

— Я її захищаю, — відрізав тренер. — І тебе теж. Бо якщо ви знову зчепитеся — клуб вас обох викине, і тоді вже ніхто вас не врятує.

Діма метав блискавки очима, але в них уже проглядалася згода з тренером — він теж не хотів, щоб я тут з’являлася.

Саранов мовчав і лише дивився на мене. В його очах було щось темне, голодне.

Тренер глянув на годинник.

— Сподіваюся, ви второпали те, що я вам сказав. Зараз усі розходимося. Душ, переодягання — і додому. І без дурниць, бо я буду перевіряти.

Він кивнув Бульдозеру, і той відчинив двері.

Діма встав першим і, проходячи повз мене, зупинився на секунду:

— Ліко… з тобою ми поговоримо вдома.

Я лише кивнула — сил сперечатися не було.

Саранов повільно підвівся й підійшов до мене. Тренер уже стояв спиною, Бульдозер дивився в інший бік.

Ден нахилився, і його низький шепіт торкнувся мого вуха:

— Я ні про що не шкодую.

І пройшов повз — так близько, що я відчула жар його тіла. Двері за ним зачинилися досить тихо.
Я залишилася стояти посеред роздягальні, і серце калатало, а ноги тремтіли.