•11•

Бум! Бум! Бум!

Шум від барабанів, які притягли на трибуни фанати, трохи глушив їхні несамовиті крики.

— Цербер! Цербер!

Якісь фани хором гучно скандували кричалку:

— Цербер тут! Ворог впав — не встане вже!

Бум! Бум! Бум!

— Три голови — один закон, Цербер — чемпіон!

Я намагалася продертися трибунами вниз, ближче до поля, щоб у потрібний момент з’явитися в полі зору репортерів.

Почався другий тайм, на табло світився рахунок 2:2.

З перших хвилин було помітно, що жодна з команд не збирається здаватися — вони ладні були вигризати перемогу будь-якою ціною.

На полі відчувалася заряджена атмосфера. Лютий настрій гравців міг перетворити будь-яку стичку із суперниками на травму.

Не пройшло й десяти хвилин другого тайму, як суддя вже показав дві жовті картки: одну — Дімці, за неспортивну поведінку, а другу — гравцю команди-суперника «Ґрізлі» за суперечки з арбітром.

«Цербери» завдали потужного удару з-за меж штрафного майданчика. Воротар «Ґрізлі» не був у змозі дотягнутися, але м’яч влучив у поперечину.

Фани заволали:

— У-у-у-у-у-у-у! — і синхронно похваталися за голови.

Але в цей самий момент команда «Ґрізлі» відповіла швидкою контратакою: їхній нападник вийшов один на один із воротарем. Проте голкіпер вчасно вийшов із воріт і виніс м’яч за межі поля.

Я вже стояла внизу напоготові, і мене всю трусило від думки, що зараз я маю вийти перед очима всього натовпу й зробити ганебне зізнання.

До кінця тайму залишалися лічені хвилини, і головний тренер «Церберів» несподівано для всіх наважився на ротацію — замість Дімки вирішив випустити з лави запасних на поле Дена Саранова.

Реакція вболівальників у світлі останніх подій була неоднозначною. Хтось осудливо засвистів, а хтось із самого початку гри сподівався, що капітана таки випустять на поле, і тому зрадів.

Він швидко натягнув капітанську пов’язку й одразу приєднався до атакувальних дій команди.

За одну хвилину до кінця матчу гравці «Цербера» заробили кутовий удар, і до штрафного майданчика «Ґрізлі» пішла вся команда, включно з воротарем.

Півзахисник зробив високу подачу на одинадцятиметрову позначку, де вище за всіх вистрибнув Ден і завдав точного удару головою в крайній верхній кут воріт «Ґрізлі».

Рахунок змінився на 3:2, і пролунав свисток арбітра.
Фанати ревіли й кричали:

— Гоооооооооол!!!!!!!!

Стадіон вибухнув шаленим свистом та оплесками.

Ну що ж, була не була, настав час платити за мій тупий жарт.

Я зробила ще крок униз і під здивованими поглядами глядачів перелізла через огорожу.

Швидко-швидко побігла полем до команди, біля якої вже крутилися репортери, й загальмувала лише тоді, коли опинилася просто перед гравцями.

— Ліко? Ти що тут забула?!

Діма витріщився на мене, але я, проігнорувавши його питання, підійшла до Дена, в якого вже брала інтерв’ю журналістка, й голосно сказала:

— Я хочу зробити заяву!

Одразу ж на мене націлилися камери, які заклацали й почали сліпити спалахами. Я, набравшись духу, хотіла почати своє зізнання в мікрофон, який простягла до мене журналістка з поглядом, що жадав скандалу, як…

Як раптом сталося те, чого не очікувала ні я, ні Діма, ні будь-хто на цьому стадіоні…