•6•

(Ден)

Я ввалився в кабінет тренера, як завжди, — двері ледь не злетіли з петель.

Не хотів виглядати винним.

Хоча настрій був настільки кепський, що я навіть не хотів бачити ці довбані стіни, які вже дістали.

Всередині мене все кипіло. Пів ночі я не спав, гортав коменти, дивився, як мої фанати перетворюються на гей-тролів і баб, які вчора ще писали: «Дене, ти бог», а сьогодні — «фу, педик».

Тренер сидів з таким виразом обличчя, ніби в нього під дупою замість стільця трон.

Ноутбук був відкритий, відео — на паузі, на якій красувалося моє обличчя з тим фейковим чуваком.

Я навіть не сів. Стояв, поклавши руки в кишені.

— Ну що, герою, — почав він тихо, але я знав, що зараз у мене полетить гівно. — Вітаю. Ти тепер не просто капітан, ти мем року. «Віртуальний голубий кекс із зіркою “Цербера”»!

Я фиркнув.

— Та йди ти на х** з цим мемом! Це монтаж, тренере, зрозумів? Одна курва змонтувала. Я навіть не знаю, хто той тип на відео. Я з бабами сплю, а не з…

— Стули пельку! — гаркнув він, підводячись. — Мені по***, з ким ти там наярюєш у реальності. Мені по***, що ти бабій номер один у місті. Зараз половина спонсорів думає, чи не зняти логотип із твоєї футболки, а друга половина — чи не надіслати тобі запрошення на гей-парад. Ти — капітан, а не по***актор-аматор!

Я стукнув кулаком по стіні.

Мій голос зірвався на рик:

— То що, тепер я маю сидіти тихо і заткнутися, поки якась курва мене топить? Я її знайду, тренере. Я її порву…

— Ти нічого не порвеш, — холодно перебив він. — Бо якщо ти зараз почнеш шукати її в інстаграмі й влаштовувати розбірки, завтра буде нова хвиля: «Капітан “Цербера” погрожує дівчині». І тоді вже точно контракт полетить на смітник!

Я ходив по кабінету, як звір у клітці.

Дихав важко.

— Вона мене заблокувала. Стерво. Я їй довірився, а вона…

— Ти довірився? — тренер розсміявся, але без веселощів. — Ти, Дене, довіряєш тільки своєму причиндалу. А решта — просто трофеї. Не тринди мені про довіру. Ти сам себе підставив, коли ліз до неї під спідницю, а потім, мабуть, усе одно кинув би, як використану серветку.

Я зупинився, важко дихаючи, і подивився на нього так, ніби хотів ударити. Хотів, падло, але не вдарив.
Бо він був правий, і це бісило.

— То що тепер? — сплюнув я. — Відсторонення? Штраф? Мене з капітанської пов’язки знімуть?

— Три матчі мінімум. Мінімум, телепню! Штраф — 60 відсотків. Президент узагалі хотів 100 і розірвання контракту, але я тебе відмазав. Поки що. Пресуха завтра об 11:00. Ти сидітимеш поруч, мовчатимеш і корчитимеш із себе жертву шахраїв, яка не спала три доби, але все одно прийшла на тренування. Бо ти — професіонал.

Я скривився.

— Жертва? Та я жертвою не буду ніколи. Нехай пишуть що хочуть, я все одно найкращий у команді. Вони без мене — нуль.

Тренер підійшов ближче.

— Ти найкращий, доки забиваєш і не стаєш посміховиськом. А зараз ти — посміховисько. І якщо не витягнеш себе за шкибарки з цього лайна — я сам тебе доб’ю. Бо я не для того п’ять років терпів твій егоїзм, твій мразотний характер і твої бабські історії, щоб ти злив усе через одну відкинуту дівку.

Я довго мовчав, а потім видихнув.

— Я витягну. Але ту курву… я її знайду. Не сьогодні — так завтра, але знайду.

Тренер схопив мене за грудки:

— Сиди зараз тихо, — прошипів він. — І без вибриків. Бо якщо щось спливе — тобі кінець, про контракт можеш забути. А тепер вали додому і спи. Завтра о 9:30 на базі. Ніяких виправдань, придурку, і без свого коронного виразу на обличчі «я король». Ти зараз не король. Ти — гравець, який має довести, що вартий пов’язки.

Я розвернувся до дверей, а потім зупинився.

— Тренере… дякую, що не послав одразу на ***.

Він хмикнув.

— Побачимо. Ще одна така підстава — і про футбольну кар’єру можеш забути.

Я вийшов і вже в коридорі зупинився, притулився лобом до стіни.

У голові крутилося одне:

«Курва… ти, б***, пожалкуєш. Я тобі це обіцяю».