Глава 31

Тепер містяни бачать перед собою не просто безпорадну дівчину, а істинну спадкоємицю вогняного трону. Я важко дихаю, серце калатає в грудях, а шкіра все ще горить від жару малюка. Поруч зі мною завмирає Ксандр. Він повільно переводить погляд з розплавленої бруківки на маленького дракона, а потім  у мої очі. На його обличчі вперше за весь час з’являється не просто подив, а щось схоже на повагу. 

— У карету. Негайно, — його голос звучить тихо, але тепер у ньому є нова, хрипка нота.

Він підхоплює налякану Беатріс на руки, а іншою рукою міцно бере мене за талію, майже піднімаючи над землею, і швидко веде через очищений Рубінчиком простір. А я відчуваю, як крізь його пальці мені передається жар його тіла, і в голові знову, наче знущання, спалахує гріховне нічне видіння.

Карета рушає з місця настільки стрімко, що нас із Беатріс відкидає на м'які оксамитові сидіння. За вікном миготять розгублені, налякані обличчя містян. Рубінчик, важко дихаючи, сідає біля моїх колін. 

— Ти мій герой, — обережно погладжую його між крилами. Малюк тихо форкає, ховаючи носа під крило. Беатріс захоплено плескає в долоні: 

— Авітель, ти бачила, як він їх? Фуух, і каміння чорне! Рубінчик у нас справжній боєць, не те що мамині кімнатні песики.

Всю дорогу дівчина вихваляє дракончика. Карета зупиняється у внутрішньому дворі палацу, і ми виходимо на вулицю. На сходах стоїть Веста. Її обличчя перекошене від гніву, зачіска злегка розкуйовджена, а за її спиною метушаться з десяток слуг та гвардійців. Вона тягнеться до Бетріс:

— Моя дитина! Жива!

Веста різко повертається до мене, і в її очах спалахує ненависть. Вона піднімає руку, вказуючи на мене пальцем, і кричить на весь двір: 

— Зрадниця! Ти викрала мою доньку! Негайно взяти її під варту. Поки ми шукали принцесу по всьому замку, вона вивезла її в місто на розправу.

Гвардійці Ксандера роблять несміливий крок у мій бік, перезираючись. Я тримаючи спину рівно, хоча всередині все кипить від обурення. 

— Мамо, ні! Це я винна, — дзвінкий голос Беатріс перекриває крики Вести. Дівчинка виривається з рук матері і стає між нами, розставивши рученята в боки. Її нижня губа тремтить, але в очах горить упертість.

— Авітель нічого не робила. Я збрехала їй. Сказала, що ви дозволили мені поїхати до Дейва. Я дуже хотіла з нею! Авітель не знала, що мене шукатимуть. Я боялася, що ти не відпустиш мене, тому надурила її, — дитина заливається слізьми. Я суплю брови:

— Ти не питала дозволу?

Дівчинка хитає головою. Веста застигає з відкритим ротом, переводячи погляд зі своєї доньки на мене. Ксандр робить крок уперед, стаючи трохи попереду мене.

— Ваша Величносте, молодша принцеса каже правду. Принцеса Авітель була впевнена, що діє з вашого відома. Підстав для арешту немає. Навпаки, у місті виникли заворушення, і Авітель захищала свою меншу сестру.

Веста важко дихає від злості. Вона розуміє, що публічно програла цей раунд. Королева хапає Беатріс за плече і тягне за собою до замку: 

— Марш у свої покої, негіднице! Ксандере, за мною. Я хочу детально почути про заворушення та про те, що сталося.

Веста гордовито зникає за дверима палацу. Нортостон кидає на мене гарячий погляд та йде за королевою. Ввечері я дізнаюся, що батько почав говорити, і навіть дещо розуміти. Йому краще, проте підвестися з ліжка у нього ще не вистачає сил.

Сьогодні день ритуалу. Я хвилююся так, наче це я маю прив’язати дракона. Веста сидить на підвищені, гордовито задерши голову. Її обличчя зовсім не виражає емоцій і здається мармуровим. Сиджу поруч у сусідньому кріслі  і уважно спостерігаю, як дівчата виходять на центр площі. Там, де зазвичай збирається натовп тепер пусто. Я розумію, що цього місця для драконів замало, але Веста впевнена, що прилетять лише ті дракони, які дозволять дівчатам себе прив’язати.

Беатріс бліда, як полотно, її маленькі пальчики затиснуті у кулаки. За ці дні  зблизилася з нею і дуже хвилююся. Ліліана намагається триматися гордо, але вона тремтить й здається не зовсім розуміє, що зараз відбуватиметься. Вони зупиняються посеред площі та виголошують слова прив’язки. Їхні голоси звучать надто тихо, проте для драконів це не важливо. Вони відчувають лише магічний поклик.