Глава 26

Видіння зникає, а мої груди стискає задуха. Я важко дихаю, похитуюся і намагаюся втримати рівновагу. Ксандер підхоплює мене за плечі і не дозволяє впасти:

— Авітель, що з тобою? Ти ледь не втратила свідомість і це вже не вперше.

Я вириваюся з його рук. Між нами наче виростає крижана стіна. Тепер його дотики здаються огидними, а кожна секунда, проведена поруч із ним — отруйною. Я й справді ледь не закохалася, а він лише грається зі мною, щоб маніпулювати. Гіркота підходить до горла і я ледь стримуюся, аби не розридатися. 

— Тобі потрібно визначитися на чиєму ти боці: на моєму, чи на боці Вести.

— А третього варіанту ти не допускаєш? — запитально вигинає брови.

— Третього не існує, Ксандере! — я майже викрикую це йому в обличчя. — Не можна бути водночас і катом, і рятівником, не можна давати надію про  порятунок вночі, а вранці обіцяти королеві мою покору.

Він на мить завмирає. Повільно проводить рукою по темному волоссю, наче йому дошкуляють муки совісті, якої у нього немає.

— Іноді, щоб виграти війну, доводиться грати роль, яка тобі огидна.

— Ти надто добре її граєш, — дивлюся на нього з презирством. — Якщо ти думаєш, що я настільки наївна, що закохаюся у тебе і виконуватиму твої вказівки, то ти помиляєшся. Нехай я не змогла втекти сьогодні, але це не означає, що я не втечу завтра, чи будь-коли пізніше.

Розвертаюся та прямую до палацу. Марно тікати від Ксандера. Він все одно зв’яже мене своїми димчастими смугами й силоміць доставить до палацу. Він пришвидшує крок та порівнюється зі мною.

— Наступного разу подбай про транспорт. Веста шукатиме тебе, тож не рухайся дорогами. Єдиний твій вихід – це верхи на коню через поля, або в небі на драконі. Візьми з собою дводенний запас харчів та води. І звісно гроші. Одягни менш розкішну сукню, а не костюм вершниці, який кричить про твоє багатство. Це магніт для грабіжників. Вдавай з себе звичайну селянку, а головне бідну. Так менше шансів втрапити у халепу.

Я гнівно зиркаю на нього:

— Чому ти мені все це кажеш?

— Ну, ти ж сама говорила, що ще будуть спроби втечі. Я раджу, як зробити їх успішними.

— Ти знущаєшся? — обурення розростається у грудях. — Міг би просто дозволити мені сьогодні піти.

— Ти не готова, — він перехоплює мою руку та тримає за лікоть. — Тебе спіймають за першим рогом.

— Єдиний, хто мене спіймає, то це ти, — вириваю свій лікоть з його полону та слухняно йду до палацу.

— Я не завжди буду поруч. Буває, що мене немає у палаці, — куточки його вуст піднімаються догори і на обличчі з’являється легка усмішка. 

Красива усмішка. Трясця! Його шарм дії на мене як дурман. Хитаю головою і нагадую собі, що він ворог, вірний пес Вести. Злість пробігається венами і я стискаю руки у кулаки. 

— Добре, слід відправити тебе кудись, а самій втекти у протилежному напрямку.

— Звучить не надто амбіційно, як для того, хто хоче посісти престол. Ти справді хочеш бути королевою?

Його запитання змушує задуматися. Я завжди робила все, що від мене вимагали і ніколи не зосереджувалася на тому, чого хочу я. Несподівано з моїх вуст зривається зізнання:

— Це складно. Мене не готували для трону. Мій батько ще живий, а всі, наче стервятники ділять його престол. Я точно знаю, що не хочу, щоб трон дістався Весті. 

— Тоді ти маєш його посісти, — Ксандр відчиняє хвіртку у мурі, котрий оточує палац. Пропускає мене всередину. Переступаючи через перекладину, роблю широкі кроки.

— Так, я хочу престол, але без мачухи, яка нашітуватиме за спиною, що мені робити, і без нав’язливого чоловіка. Я хочу вийти заміж за того, кого сама оберу. Гадаю, для мене можна підібрати більш вигідну партію, ніж маріонетку Вести.

Йду до палацу й за спиною чую кроки Ксандера. Він проводить мене до покоїв і зупиняється перед дверима:

— Не роби дурниць, Авітель. Не тікай більше. Можливо завтра станеться диво і Глозель не прилетить.

— Я вже доросла і не вірю у дива, — зачиняю двері перед носом чоловіка.

Гад! Змовився з Вестою і планує закохати мене у себе. Та я більше ніколи  не гляну у його бік. Емоції вирують всередині і випалюють нутрощі. Чую стук у двері. Я знаю, що це Ксандер, він не міг піти далеко. Відчиняю двері і зіштовхуюся з ним поглядом.

— Ти загубила стрічку для волосся.