Глава 24

— Не кажи так, — Ксандер підходить до мене. — Ти спадкоємиця престолу…

— І що? — перебиваю його та не дозволяю договорити. — Тільки формально, а всім керує Веста. Навіть ти не вважаєш мене гідною престолу, поводишся як з рівною, нехтуєш етикетом та порядками. 

— Ти гідна, чуєш? — на обличчі Ксандера немає й натяку на жарт.

— Навіщо ти прийшов? Чому зволікаєш з наказом Вести? Ти отримав наказ вбити мене, то давай, я навіть не опиратимуся, — розставляю руки, готуючись прийняти власну смерть. — Це очікування вбиває. Я не можу більше жити в напруженні, щоразу чекаючи на підступ. Роби зі мною, що хочеш, мені байдуже.

— Що хочу? — Ксандер запитально піднімає брови.

— Так, що хочеш.

Чоловік різко хапає мене за обличчя та цілує вуста. Він ніби боїться, що я втечу чи відштовхну його, проте я настільки здивована, що стою непорушно. Чоловічі вуста ніжно ковзають моїми губами, вивчають, досліджують, пестять. Гіркий присмак моїх сліз змішується з теплом його губ. У животі розгорається пожежа, яка вогняною лавою поширюється на все тіло. Долоні Ксандера опускаються на мою талію. Чоловік жадібно притискає мене до себе, його пальці мандрують спиною, викликаючи іскри на шкірі. Мені подобаються ці гарячі дотики. Мимоволі чіпляюся у чоловічі плечі й намагаюся не впасти. Незграбно та невміло відповідаю на поцілунок, намагаюся повторювати його рухи. 

Мені не вистачає повітря і я злегка відхиляюся. Ксандер важко дихає, притуляється лобом до мого чола.

— Я давно визначився. Я не вбиватиму тебе ні сьогодні, ні завтра, ні будь-коли. А щодо Глозеля, то, можливо, він завтра не прилетить. Якщо помре король, то якось цинічно робити весілля у дні жалоби. Ти матимеш трохи часу, можливо щось зможеш змінити. Я не хочу, щоб ти плакала, — він відхиляється та обережно проводить пальцем по моїй щоці, витираючи сльози.

Збентежена його ніжністю, не знаю як реагувати. Стискаю пальці на його плечах та констатую факт:

— Ти мене поцілував.

— А ти дозволила. Сама сказала, що я можу робити з тобою все, що захочу, — чоловік забирає від мене руки та робить крок назад. Моє тіло одразу окутує холодом. — Відпочивай. Сьогодні не буде тренування. 

Він розвертається і, не озираючись, йде з покоїв. Я залишаюся  стояти на місці,  торкаюся припухлих губ і розумію, що тепер Ксандер подобається мені ще більше. 

Весь день напружено чекаю, коли батько прийде до тями. У серці не згасає надія, про його видужання. Навіть щебетання  фрейлін не може відволікти від тривожних думок про батька, та гріховних про Ксандера. На своїх вустах досі відчуваю п’янкий смак його губ і мені хочеться ще. Перед очима постають  міцні м’язи, темні очі, вмілі руки, і я розумію, що цей чоловік затягує мене у прірву гріха. Я не можу опиратися його магнетизму, і здається відчуваю до нього щось набагато більше, ніж просту симпатію.

За вечерею Веста ні словом не згадує про стан батька. Майстерно веде свою гру і нікому не каже про погіршення. Він і досі не прийшов до тями, і я готуюся до найгіршого. Зустрічаюся поглядом з Ксандером і мене обпалює жаром. Дивлюся на його пухкі вуста і мрію знову їх цілувати. Стискаю виделку у руці. Розумію, що мої бажання неправильні та неприпустимі, але не можу це контролювати. От як можна бути таким вродливим? Отруйні слова Вести змушують відвести погляд:

— Авітель, чула твоя сукня на завтра готова. Святкування відбудеться у тісному колі. 

— Це не найкраще рішення, — хитаю головою та сподіваюся відмовити її від цієї ідеї. — Весілля спадкоємиці має бути з розмахом, щоб сам Флодерік побачив нашу міць і не посмів зазіхати на престол. Такий поспіх його насторожить. 

— У нас немає часу. Якщо він побачить у якому стані король, то не зволікатиме і спробує захопити престол. Весілля відбудеться одразу як прилетить Глозель і це не обговорюється.

 Веста говорить впевнено і не чує заперечень. У грудях щось стискається. Я не хочу виходити заміж за Глозеля та ставати маріонеткою мачухи. Різко піднімаюся на ноги та роблю квапливий реверанс:

— Прошу вибачити, мені зле. Я піду до своїх покоїв.

Покидаю залу і сподіваюся, що мій план спрацює. Я не можу чекати до ранку та виходити заміж за Глозеля.  Якщо я не піду зараз, то завтра Веста остаточно зламає моє життя. Швидко збираю найнеобхідніше у саквояж.  Чекаю, поки палац зануриться у сон і вирішую діяти. Одягаю зручний костюм вершниці, накидаю чорний плащ на плечі. Рубінчик знайде мене будь-де, тому я за нього не хвилююся.

Вислизаю з кімнати, і кожен крок відбивається в моїх вухах гучним ударом серця. Я знаю графік патрулювання. Ксандер якось проговорився і навіть не усвідомив, що цим підготував мене до втечі. Я йду до південних воріт. Там найменше охоронців. Ховаюся у тіні колон і чекаю. Вартові роблять обхід. Вони зникають з мого поля зору і я успішно виходжу на вулицю. 

Буду вдячна, якщо натиснете на серденько біля книги!