Глава 18

Сьогодні відбудеться бал з нагоди моїх заручин. Лорд Глозель тримається на відстані і за це я йому дуже вдячна. Неприємно знати, що він лише виконує наказ королеви і ніяких почуттів до мене у нього немає. Втім, як у мене до нього. Веста особисто обрала для мене бежеву сукню, яка зливається з тоном моєї шкіри, але я внесла свої корективи. Одягаю іншу сукню кольору застиглої крові, яка облягає тіло, розходячись важкими складками від стегон. Корсет, розшитий чорними перлами, стискає ребра так міцно, що кожен подих здавається перемогою. Але головною прикрасою я вважаю чорні мереживні рукави. Я навмисно одягаюся у сукню такого ж кольору, як і мій дракон та надіваю рубінові прикраси. 

Виходжу з покоїв і у коридорі бачу Ксандера. Він нервово переминається з ноги на ногу біля вікна та явно чекає на мене. Одягнений у парадний мундир з чорної шкіри має небезпечний та бездоганний вигляд. Хотілося б, щоб і мій наречений був молодим, вродливим, і з таким шаленим магнетизмом, як і у Ксандера, але мені дістався постарший чоловік з роздутим егом. Погляд Ксандера повільно ковзає по моїй фігурі, затримується на глибокому декольте, піднімається вище та зустрічається з моїми очима. На мить стає занадто мало кисню. Чоловік підходить до мене:

— Червоний? Мені здавалося Веста підібрала для вас бежеву сукню.

— Так, але я вирішила одягнути цю.

— У тон вашого дракона? — Ксандер відразу розуміє мій посил. — Сміливо. Вам личить ця сукня.

Я киваю та прямую до тронної зали. Чоловік, як і належить охоронцю, безшумно рухається позаду. На собі відчуваю його погляд, від якого стає спекотно. Зупиняюся перед дверима бальної зали та глибоко вдихаю. Для мене ці заручини наче каторга. Двері відчиняються і церемоніалмейстер урочисто оголошує:

— Її Королівська Високість, принцеса Авітель Вальмонт! 

Миттю сотні облич одночасно повертаються до мене. Я спускаюся сходами, важкий шлейф сукні шелестить по мармуру. Зал затихає, грає спокійна мелодія. Веста стоїть біля трону в золотій сукні, і її фальшива посмішка застигає, коли вона бачить мій вибір кольору. Поруч із нею стоїть лорд Глозель. Він вперше дивиться на мене з неприхованою хіттю, облизуючи тонкі губи, і від цього погляду мені хочеться вмитися у крижаній воді. Підходжу до підніжжя трону, Глозель робить крок назустріч, кланяється та бере мою руку.

— Ви сьогодні затьмарюєте зірки, — демонстративно цілує мої пальчики.

Мовчу, і з усіх сил стримуюся, щоб не сказати щось  гостре у відповідь. До нас підходить Сайрус. Верховний маг проводить ритуал заручин, а мені здається, що на моїй шиї зав’язують невидимий зашморг. Він піднімає над нашими головами ритуальний ніж з обсидіановим лезом.

— Перед лицем вічного полум’я та поглядом предків, — монотонний голос мага відлунням прокочується залою. Він питає згоди на шлюб у Глозеля, і той погоджується. Тоді маг переводить погляд на мене. — Чи згодні ви, Авітель Вальмонт, поєднати свою долю з лордом Глозелем Вальмонт, ділити з ним вогонь і кров до останнього подиху?

Ні! Звісно не згодна. Але не наважуюся озвучити таке. Я вагаюся, у залі панує ідеальна тиша. 

— Принцесо? — маг нахиляється ближче.

— Так, — сама собі оголошую смертний вирок.

Сайрус робить швидкий надріз на моїй долоні, а потім на долоні Глозеля. Він з’єднує наші руки, щоб кров змішалася. За мить наша кров шипить, наче потрапила на розпечене вугілля. Глозель відсмикує руку, на його обличчі відбивається страх. Цього не повинно було статися. Я навіть не знаю, як це пояснити. У залі починаються розмови, метушня, гамір. Всі вимагають пояснення.

— Принцеса проклята! — хтось із залу висуває свою версію.

 Сайрус піднімає долоню і цей жест змушує всіх замовкнути:

— Це лише знак того, що кров Вальмонтів занадто гаряча. Маю честь оголосити про початок балу, і перший танець належить нареченим. 

Під звуки музики, Глозель виводить мене до центру залу. Його долоня опускається на мою талію, а інша рука стискає пальці. Ми кружляємо у повільному вальсі, і кожен мій крок здається танцем на битому склі. Глозель нахиляється до мого вуха, обпалюючи шкіру неприємним, гарячим диханням.

— Авітель, ви що володієте магією? Ваша кров надто бурхливо відреагувала.

Мене кидає у жар. Якщо Глозель здогадався, то, мабуть, усі здогадалися. Я хитаю головою:

— Звісно ні. Це саме потрібно питати у вас.

Він сильніше стискає мою руку й думає про щось своє. Глозель щось говорить про союз, честь, майбутнє, але я ловлю лише окремі слова. Решта тоне у музиці та шумі залу.

— Ви сьогодні особливо мовчазні, Ваша Високосте, — він нахиляється ближче, ведучи мене в танці. Широко усміхаюся, саме так, як мене вчили.

— Я слухаю вас.

Він наче відчуває мою брехню і його пальці ще сильніше стискають мою руку. Мій погляд наштовхується на чорну постать біля високих колон. Ксандр стоїть непорушно, але його маска спокою нарешті дає тріщину. Він жадібно дивиться на мене, міцно стиснувши губи. В його очах змішалося обожнювання, ревнощі та злість. Він не може мене ревнувати. Але раптом я йому подобаюся? Від таких здогадів щоки спалахують вогнем. Мій крок збивається.

— Обережно, — Глозель різко притягує мене ближче.