Глава 16

Веста озвучує те, що і я так знаю. Проте, у своєму видінні я бачила себе вершницею, а, отже, я доживу до цієї миті. Міцно стискаю губи і розумію, що не повзатиму у Вести на колінах. Можливо Глозель і справді мій ключ до влади, потрібно тільки переманити його на свій бік. Важко видихаю, і намагаюся не показувати свого розчарування:

— Добре, якщо це бажання батька, то я не смію з ним сперечатися.

Всередині все тремтить від несправедливості. Я гордовито задираю голову, і навіть не зробивши реверанс, демонстративно виходжу з покоїв. Тільки за дверима дозволяю собі відпустити сльози, які зривається з очей. В академії мене готували до шлюбу з розрахунку, але Глозель викликає у мене тільки неприязнь.

— Невтішні новини, Ваша Високосте? — голос Ксандера змушує здригнутися. Я не помітила його за колоною, а не помітити такого здорованя досить складно. 

— Усі новини ти чув вчора за вечерею. Скоро я стану заміжньою жінкою.

— Прийміть мої не щирі вітання, — чоловік злегка схиляє голову.

— Не щирі? — чіпляюся за його слова. — Ти не радий, що я виходжу заміж, чи засмучений, що саме Глозель стане королем?

— Схоже цьому заміжжю не раді ви, — Ксандер простягає руку та обережно проводить пальцем по моїй щоці, витираючи сльози. — Не варто, щоб хтось бачив ваші емоції. 

На мить його рука застигає на моєму обличчі. У животі зароджується пожежа, щоки спалахують, а серце зрадницьки зривається в галоп. Від збентеження не можу поворухнутися та насолоджуюся цим дотиком. Не віриться, що у мене тече слина від вигляду того, хто отримав наказ вбити мене.

— Я проведу вас до покоїв, — Ксандер забирає руку, і цим жестом виводить мене із заціпеніння.

Я повільно рухаюся коридорами в ловлю себе на думці, що навмисно тягну час, щоб довше поспілкуватися з Нортостоном. Не стримуюся від зауваження:

— Ти сьогодні дотримуєшся придворного етикету. Що сталося? Боїшся, що мій дракончик тебе покусає?

Ксандер злегка всміхається, але одразу одягає маску суворості на обличчя:

— Я завжди дотримуюся етикету в присутності інших. Нахабніти я дозволяю собі лише коли з тобою наодинці.

— О, то ти добре знаєш, що інколи нахабнієш, — стискаю руки в кулаки. — Я ж наївно гадала, що ти просто невихований мужлан.

Він ігнорує мої слова та відчиняє двері до покоїв:

— Переодягайтеся у зручний костюм вершниці. Я зачекаю тут. 

— Вершниці? — недовірливо суплю брови. — Навіщо? 

— Бо вчора ти стала вершницею, а всі вершники тренуються співпрацювати зі своїми драконами, вдосконалюють техніку польоту та ментального зв'язку. Загальне тренування розпочнеться через півгодини. Тобі і твоєму дракону буде корисно відвідувати ці тренування.

— Але я не зможу піднятися у небо на своєму драконі у найближчі десятиліття, — намагаюся спіймати логіку його думок.

— Але ти маєш бути готовою це зробити. Крім того, нехай інші вершники бачать, що ти цікавишся драконами, а не ніжишся під променями сонця на балконі. Якщо не хочеш залежати від Глозеля, то маєш заручитися підтримкою вершників. Зрештою, вони всі твої далекі родичі.

У його словах я бачу цілу стратегію і вона явно не в інтересах Вести. Не розумію справжніх намірів Ксандера. Підозріло зіщулюю очі:

— Чому ти мені допомогаєш?

— Вважай, що я страшенно не люблю Глозеля. Така відповідь тебе влаштовує? — грайливо піднімає брови до верху, і я розумію, що він мені бреше. З усіх сил намагаюся вдавати суворість:

— Мене влаштовує правда.

— Йди, переодягайся, інакше ми спізнимося, — Ксандер уникає відповіді та переводить тему розмови.

— Ми? — мій голос здивовано підстрибує. — Ти ж не вершник.

— Але це не означає, що я нічого не знаю про драконів.

Чоловік майже перед моїм носом зачиняє двері. Нестерпний! Який же він нестерпний! Замість того, щоб нормально відповісти на мої запитання, він говорить загадками. Одягаю костюм вершниці та виходжу на коридор. Схрестивши руки, Ксандр стоїть біля вікна. Ми прямуємо на тренувальне плато. Там вже зібралися вершники зі своїми драконами. Ящери точно відчувають магію у мені, проте жодний не може нашкодити, адже мій зв’язок з дракончиком подарував імунітет недоторканності. Відчуваю на собі зацікавлені погляди вершників. Зважаючи на мій титул, вони злегка схиляють голови. Стаю на гарячий пісок та зупиняюся. До мене підходить Глозель і я ледь стримуюся, щоб не скривитися. Його присутність обтяжує. Він теж схиляє голову, але в цьому русі немає ні краплі справжньої поваги.

— Ваша Високосте! Чим завдячуємо вашому візиту?

— Оскільки тепер я вершниця, то прийшла на тренування.

Позаду чую смішок. Хтось із вершників навіть не намагається приховати зневаги. Вуста Глозеля витягуються у глузливій усмішці, яка робить його обличчя ще більше схожим на маску з пергаменту.

— При всій повазі, але ваш дракон ще зовсім малий. Тренування на цій арені призначені для бойових ящерів, а не для кишенькових прикрас. Ви лише заважатимете серйозним вершникам. Можливо, вам варто повернутися до бібліотеки? Там теж багато картинок із драконами.