Глава 15

Ксандер йде до дверей, залишаючи мене розгубленою. Я кричу йому у слід:

— Тоді знай, що я прикладу максимум зусиль, щоб у тебе нічого не вийшло.

— Нетерпиться це побачити, — Нортостон повертає голову, знерухомлюючи мене своєю посмішкою.

Він зникає за дверима, а я намагаюся заспокоїтися. Сама не розумію, чому так попливла, побачивши вродливого чоловіка. Ксандер має лише красиву зовнішність, але у нього темна душа. Не варто зближуватися з ним чи довіряти. Він говорить загадками, а його вчинки не піддаються логіці. Досі не розумію, навіщо Нортостон мене врятував. Наївшись, дракон полетів до скель. Я чітко усвідомлюю, що це вільна тварина і він не сидітиме у моїх покоях під замком.

Через годину сиджу у бенкетній залі за довгим столом. Під час вечері кидаю квапливі погляди на Ксандера і нічого не можу з цим вдіяти. Мені хочеться його роздивлятися, зрозуміти мотиви й нарешті знати, чого від нього чекати. Себастьян розмістився майже навпроти, трохи далі від мене. Його палець перев’язаний, наче під бинтом страшна рана. Веста підводиться, і шум розмов миттєво вщухає. Вона обводить присутніх переможною посмішкою, яка не обіцяє нічого доброго.

— Сьогодні ми святкуємо не лише повернення нашої принцеси з плато, — її голос дзвенить під високою стелею зали. — Ми святкуємо майбутнє стабільності нашої держави. Я маю честь оголосити про офіційні заручини Авітель Вальмонт із лордом Глозелем Колльєр через тиждень. Цей союз зміцнить Айронгард і подарує нам короля, якого ми заслуговуємо.

За столами лунають схвальні вигуки, але для мене вони звучать як похоронний дзвін. На груди опускаєть тягар і ускладнює дихання. Веста публічно відрізає мені шлях до відступу. З-за столу піднімається Лорд Глозель. Його обличчя нагадує пергамент, поцяткований зморшками досвіду та хитрості. Він значно старший за мене, і його присутність викликає у мене лише крижане тремтіння.

Глозель повільно підходить до мого місця. Чоловік нахиляється, і я відчуваю різкий запах його парфумів, що змішався з ароматом витриманого вина та тютюну.

— Ваша Високосте, це для мене честь, — він бере мою руку у свою холодну долоню.

Лорд підносить мої пальці до губ і закарбовує на них поцілунок, який здається мені клеймом власності. Ледь стримую сльози та зосереджую погляд наповнений німим благанням на Ксандері. Його обличчя беземоційне, наче кам’яна маска, але очі палають тим самим темним вогнем, який він демонстрував мені в моїх покоях.

Наступного ранку я поспішаю до батька. Він єдиний, хто може мене врятувати від цього заміжжя. Заходжу до його покоїв. Важке повітря просякнуте запахом ліків та гнилі. Король лежить на ліжку, загорнутий у хутряну накидку, хоча в кімнаті доволі тепло.

— Тату? — я опускаюся на коліна біля його ліжка і кладу руки на його худі, холодні долоні. — Ти повинен почути мене. Веста хоче видати мене за Глозеля Коллєра. Прошу, не дозволяй цього, це заміжжя знищить мене.

Батько повільно повертає голову. Його очі, колись ясні й владні, тепер здаються затягнутими туманом. Він дивиться на мене, але я не впевнена, що він мене впізнає:

— Елеоноро, — він ледь чутно шепоче, а на його обличчі з'являється слабка, розгублена посмішка. — Твої улюблені червоні троянди розцвіли.

— Ні, це я, Авітель, твоя донька. Тату, благаю, зосередься! — мій голос зривається від розпачу. — Мова про моє життя. Не видавай мене заміж за Глозеля. Ти ж не хочеш, щоб він став королем?

Його долоні смикають край накидки. Він майже нічого не розуміє. Для нього світ стиснувся до цієї кімнати та спогадів, що вислизають крізь пальці.

— Елеоноро, Авітель моя надія, але вона надто добра. Боюся, вона не виживе серед придворних інтриг. Ми маємо її захистити. 

Моє серце стискається від болю. Сльози застигають на моїх очах і я підхоплюю його гру:

— Тоді не дозволяй їй виходити заміж за Глозеля. Вона стане вершницею, впорається сама.

— Вершниця? — батько зіщулює очі. На мить у них з'являється прозріння і він хитає головою. — Ні, це надто небезпечно. Дракони відчують її магію.

Мене наче обливають кипятком. Він знав! Тепер пазл складається у моїй голові. Батько знав про мою магію і саме тому відправив до Академії, подалі від драконів. Він хотів мене захистити.

У цей момент двері покоїв відчиняються, і на порозі з’являється Веста. Вона прибігає щоразу, як відвідую батька. Підозрюю, хтось їй про це доповідає. На її обличчі грає та сама переможна посмішка, яку я бачила вчора на бенкеті.

— Ти тут для того, щоб розповісти радісну новину про своє весілля? Він уже знає і вчора підписав указ.

— Не впевнена, що він може щось підписувати, — відпускаю руки батька та підводжуся на ноги. — Мабуть, ви йому дуже допомогли у цьому.

— Твій батько потребує спокою, — вона ігнорує мою шпильку у словах і її голос звучить солодким медом, за яким ховається отрута. — Не варто турбувати його своїми дівочими капризами. Указ скріплено його печаткою. Цей шлюб вигідний для тебе. Глозель командувач вершників. Ти прив’язала до себе дитинча дракона і не зможеш літати на ньому ще декілька десятиліть. Дракони ростуть надто повільно.