Глава 14

Він простягає мені шматок свіжої яловичини. Дракон витягує шию, і його ніздрі розширюються, вловлюючи запах крові. Беру м’ясо й випадково торкаюся долоні Ксандера. Його шкіра тепла, така ж, як і червоні димчасті смужки його магії. Чоловік непристойно близько стоїть за моєю спиною і це породжує збентеження.  Підношу м’ясо дракончику. Він кусає, ковтає великими шматками та жадібно їсть.

— Обережно, — Ксандр нахиляється. Він напружений і здається у будь-яку мить готовий висмикнути мою руку від зубастого рота дракона. — Твій малюк щойно скуштував кров Себастьяна. Не варто його привчати до людської крові.

— Але ж він не відгриз йому палець, а благородно залишив, — захищаю хижака і відчуваю особливий зв’язок. Він наче моя частинка і я уловлюю його емоції. — Зрештою, Себастьян заслужив це. 

— Ти не розчарована його розміром? — Ксандр простягає черговий шматок м’яса.

— Якщо чесно, то я рада, що він не гігант. Я не впевнена, що змогла б втриматися на драконі. 

— Ти себе недооцінюєш, — почувши таке, повертаю голову. Опиняюся надто близько до його обличчя, проте чоловік на відхиляється. Кидає миттєвий погляд на моє декольте і зосереджується на вустах. — У твоїх венах тече кров дракона. Ти сильніша, ніж думаєш.

Несподівано мене окутує жаром. Ксандер випромінює особливу енергетику. Вона манить, притягує і мушу визнати сама собі, що Нортостон доволі привабливий. Навіть не так, він до біса привабливий. Мимоволі чіпляюся поглядом за його рельєфні руки, завихрені татуювання, міцні груди, які обтягує шкіряна жилетка, легку щетину та пухкі губи. Для мене від загадка з незрозумілими вчинками. Я стихшую голос та говорю майже пошепки:

— Ти врятував мене. Я послизнулася і ледь не впала, але ти своєю магією мене підтримав. Чому ти це зробив?

— Як можна, Ваша Високосте? — він відхиляється, але в його очах вирує насмішка. — Це заборонено законом, я б не посмів порушити закон. 

Уникаючи цієї теми, він відвертається до столу та бере шматок м’яса. Простягає його дракончику і той із задоволенням кусає. Я не витримую та піднімаюся на ноги:

— Брехун! Якби не ти, то я б зараз валялася біля підніжжя того плато.

— Тоді нехай це буде нашою таємницею. Ми обоє знаємо, яке покарання за допомогу чи шахрайство під час ритуалу прив’язки, — він тягнеться за черговим шматком м’яса, а я перехоплюю його руку, бо здається тільки так можу привернути увагу чоловіка. Він переводить на мене погляд та нерухомо застигає. Я продовжую допит:

— Чому ти так ризикував? Невже це все для того, щоб вбити мене особисто та отримати нагороду від Вести?

— Що? — чоловік  супить брови і наче не розуміє про що мова. В його очах з’являється прозріння і він хитає головою. — Ні, а в тім думай, що хочеш. Я не зобов’язаний тобі звітувати.

— Взагалі то, зобов’язаний. Я — принцеса, а ти мій головний охоронець, — нагадую про наші статуси, які він вперто ігнорує і говорить зі мною, як з рівною.

— Не зобов’язаний, принцесо, — робить глузливий наголос на останньому слові. — Я командувач Тінями драконів і підкоряюся лише королю.

— Моєму батьку чи моїй мачусі? — зіщулюю очі.

Ксандр повільно нахиляється до мого обличчя, зупиняючись так близько, що я відчуваю його дихання на своїх губах. Це не те тепло, що рятувало мене на скелі, це вогонь, який обпікає і манить водночас.

— Я підкоряюся силі, Авітель, а твій батько зараз лише тінь на троні. Що ж до Вести, то вона грає в ігри, до яких у неї немає таланту. 

Я завмираю, не в силах відвести погляд від його темних очей, у яких зараз танцюють іскри справжнього, неприхованого бажання. Здається, моя присутність дурманить його так само, як і мене його. Здригаюся від клацання зубів. Дракон, відчувши, що про нього забули, різко чіпляється зубами у шматок м’яса, який ми все ще тримаємо удвох, і з риком тягне його на себе. З переляку ми обоє відпускаємо шматок. Ксандр миттєво змінюється в обличчі. Пристрасть у його погляді змінюється занепокоєнням. Він безцеремонно хапає мою руку, стискає долоню.

— Він тебе не поранив? — схвильовано оглядає мої пальці. 

— Ні, йому набридло чекати, поки ми все з’ясуємо.

Чоловік миттю відпускає мою руку.

— Немає чого з’ясовувати. Заради безпеки нас обох, раджу ніколи не згадувати про інцидент на скелі. Ви дісталися туди самі, принцесо.

Таке звертання свідчить про фальш чоловіка. Я опускаю руки по швах та стискаю пальці у кулаки.

— Ти казав, що не чіпатимеш мене до ритуалу.  Прив’язка відбулася. Тепер мені чекати, коли ти спробуєш мене вбити?

Він посміхається куточками губ і цієї посмішкою ще більше бентежить мене. Трясця! Це не чоловік, а ходяча спокуса. 

— Повір, якщо я надумаю тебе вбивати, то ти дізнаєшся про це одразу.