Глава 6

Я киваю та прямую до вогнища. Зупиняюся перед ним та, простягнувши руки, відчуваю тепло. Чоловік підходить й теж тягнеться до вогню. Ми самі у цьому залі, але я говорю дуже тихо, майже пошепки, адже інколи навіть стіни мають вуха.

— Те, що ви вчора зробили свідчить, що ви не служите Весті.

— Я служу тільки всевишньому, — чоловік вказує на стелю й одразу опускає руки. — Не хвилюйтеся, я й надалі зберігатиму нашу таємницю.

Стискаю губи. Сайрус нікому не розповів про мою магію, коли вперше виявив її. Я була ще дитиною, а суворі закони королівства вимагають негайну страту можливих претендентів на трон, якщо вони володіють магією. Відводжу погляд від вогню:

— Вчора я бачилися з батьком, — при згадці його затуманених очей, гіркота опускається на груди. — Він у дуже поганому стані. Невже нічого не можна зробити?

— На жаль, найкращі цілителі не можуть його вилікувати, — він розводить руками. — Хвороба прогресує і нам потрібно готуватися до найгіршого.

— Ви не припускали, що у його стані винна Веста? — озвучую те, що не дає спокою від учора.

— При всій повазі, але королеві вигідно, щоб він жив. Після його смерті ви станете королевою і її владі настане кінець.

Я й справді не виконуватиму наказів Вести, якщо стану правителькою. Проте сумніваюся, що вона допустить, щоб я сіла на трон. Оглядаюся довкола. Нікого не побачивши, стаю ближче до мага:

— У мене було видіння. Веста наказала Ксандеру мене вбити, зробити так, наче це нещасний випадок.

— Це погано, — Сайрус на мить замислюється, а в його очах спалахує тривога. — Сподіваюся він не погодився?

— Якщо він став моїм головним охоронцем, то, мабуть, погодився.

— Справа не у ньому. Замість нього прийде інша людина з таким же наказом. Ви маєте бути дуже обережні.

— Це все не матиме значення, якщо завтра дракони мене спопелять, — стихшую голос і злегка нахиляюся до мага. — Вони відчують у мені магію. Жодний не захоче здійснити прив’язку.

— Для такого випадку я підготував зілля, — Сайрус витягує з широкої кишені маленький флакон з фіолетовою рідиною та простягає мені. — Вип’єте це перед ритуалом. Це змусить вашу магію заснути на деякий час, і дракони її не відчують.

Міцно стискаю флакон у руці, адже це мій єдиний шанс не бути спаленою живцем.

— Дякую, але, що робити, коли дія зілля мине? Дракони відчують мою магію.

— Тоді у вас буде прив’язка і у такому випадку, жодний дракон більше не нашкодить, — слова Сайруса заспокоюють.

— Отже, головне вижити під час ритуалу? — маг киває і я ховаю флакон до кишені. — А у вас не знайдеться зілля, яке приклеїть мене до спини дракона? Хоча, я навряд чи зможу залізти йому на спину. Мене не готували до такого.

— Тут зілля не допоможе, — він хитає головою. — Ви не станете вершницею, але матимете власного дракона. Весті якось вдалося переконати вашого батька, що вам ці заняття ні до чого, оскільки наступним королем стане Дейв.

Масивні двері зі скрипом відчиняються. До залу заходить Корнелій та низько кланяється:

— Ваша Високосте! Мені повідомили про ваш прихід до храму.

— Так, я прошу богів допомогти мені завтра на прив’язці, — швидко вигадую причину свого перебування тут. 

Корнелій один з верховних магів, і коли він не плете інтриги з Вестою, то більшу частину свого часу перебуває у святилищі. Його очі підозріло зіщулюються. Він наче знає, для чого я прийшла сюди. Чоловік підходить до триноги, бере звідти миску зі священним порошком та простягає її мені:

— Я теж молитимусь за вас.

Беру пальцями порошок та кидаю у вогнищ. Вогонь спалахує зеленим світлом і майже одразу повертається до нормального кольору. 

— Нехай боги почують наші молитви, — розвертаюся до дверей. 

Йду до виходу, а на язиці крутяться несказані слова, які я не можу озвучити у присутності Корнелія. Не сумніваюся, що він прийшов сюди навмисно, щоб стати свідком моєї розмови з Сайрусом, або й взагалі не дати їй відбутися. Виходжу на вулицю та вдихаю свіже повітря. З цим зіллям у мене з’явився крихітний шанс вижити під час зустрічі з драконами.

Помічаю Ксандера. Він та щось жваво обговорює з вартовими. Мій погляд мимоволі чіпляється за м’язисті руки з татуюваннями. Чорна жилетка обтягує досконалі треновані м’язи грудей та живота і я змушена зізнатися сама собі, що цей зухвалець доволі вродливий. Він мене помічає, та впевнено підходить. Я напружуюся і не знаю, чого від нього чекати. Ксандр вказує рукою на бічну доріжку.

— Прогуляємося? Я дещо підготував для вас.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги Олекандри Метафор "Академія шляхетних чоловіків" 55aE9lwx. Хто перший активує, той і читатиме. Безмежно вдячна за ваші серденька до книги та підписку на мою сторінку!