Глава 2

Ксандр відпускає мою руку і я жадібно вдихаю повітря. Тремчу, на моїм чолі виступає піт, а тіло кидає у жар. Зі мною таке відбувається щоразу після видіння. Страх липкою грудкою осідає на грудях. Ксандр не міг захисник, а мій кат. Чоловік явно помічає мій стан, і підозріло зіщулює очі. Я хитаю головою:

— Ні, я відмовляюся. Не потрібний мені такий охоронець.

— Тобі нічого боятися, Ксандр довів свою вірність, — слова Вести розтікаються солодкою патокою. — Він найкращий боєць і зможе тебе захистити.

Він найкращий боєць і зможе легко мене вбити. Мої видіння завжди точні. Я бачу минуле та майбутнє. Я не вмію це контролювати, оскільки намагаюся приховати свій дар, а не розвивати його. Кривлюся і гарячково вигадую причину, чому цей душогубець не може мене захищати:

— Впевнена, у найкращого бійця знайдуться важливіші справи, ніж охороняти мене.

— Твоя безпека дуже важлива справа. Не сперечайся зі мною, — тон Вести надто суворий і я розумію, що ніщо не змусить її передумати. Я неохоче киваю:

— Добре, але нехай тримається від мене на відстані. Оскільки я пройшла всі перевірки, то хочу відвідати батька. Покличте служниць, щоб мене одягнули, досить розглядати мене у спідньому.

Веста підводиться та прямує до дверей:

— Можеш відвідати батька, — говорить так, наче дає мені дозвіл, якого я не потребую. 

Веста йде, за нею рушає Корнелій, а Ксандр залишається. Наче сторожовий пес, він не відводить погляду від мене. Хочеться залишитися наодинці зі Сайрусом та про все розпитати, але охоронець не дозволяє цього зробити. Заходять служниці і я вигинаю брови:

— Я хочу одягнутися без свідків. Вийди, будь ласка.

Ксандр навіть не рухається. В його очах зовсім немає покірності. Він складає долоні на лікті, його нахабний погляд затримується на моїх грудях:

— Наказ королеви був чітким. Не залишати вас ні на хвилину, особливо коли ви настільки… — чоловік робить паузу, а моя шкіра палахкотить від такої уваги, — …беззахисні.

— Ти і до вбиральні зі мною ходитимеш? — грізно суплю брови, але його це аніскілечки не лякає. — Це вже занадто.

— Ваша безпека для мене у пріоритеті. До того ж, вас зараз мають одягнути, а не роздягати. Я не заважатиму.

Він робить крок вбік, усім виглядом демонструючи, що не збирається виконувати мої накази. Сайрус йде, а я навіть не можу нікому сказати про своє видіння. Ніхто не повірить, що Веста хоче мене вбити, а якщо й повірить, то не насмілиться виступити проти неї. Служниці одягають мені сукню, а я почуваюся так, наче знаходжуся під конвоєм. Мені поправляють зачіску і я прямую до королівських покоїв. Востаннє, я бачила батька сім років тому, ще до від’їзду в Академію. Вартові без зайвих запитань мене пропускають і я заходжу всередину. Ксандр, наче тінь, безшумно рухається слідом.

Одразу відчуваю задушливий запах гнилого м’яса, ліків та духм’яних трав. Мимоволі киддаю погляд на відчинені вікна, але навіть це не може врятувати від смороду. Батько лежить на ліжку, заставлений подушками. Від колишнього могутнього короля Айронгарду мало що залишилося і зараз він нагадує скелет, обтягнутий жовтою шкірою. Худі пальці, наче гілки дерева, тремтять на ковдрі, у сивому волоссі видніються залисини і я ледь впізнаю свого батька. На очі навертаються сльози. Я наближаюся до ліжка, падаю перед ним на коліна. Хапаю холодну долоню та цілую руку:

— Батьку! Це я, Авітель. Я повернулася.

Він повільно повертає голову. Його очі скляні, погляд затуманений та порожній. На його вустах з’являється щось, що нагадує слабку посмішку:

— Елеоноро! Моя Елеоноро! Нарешті ти прийшла. Забери мене з цього пекла.

Я застигаю. Батько називає мене ім’ям моєї покійної матері. Веста супуться та підвищує голос:

— Це не вона, Олдріку. Елеонора давно померла, — в мить з неї злітає маска доброчесної дружини, оголюючи неконтрольовану лють.

Король наче не чує її. Підносить тремтячу долоню до мого каштанового волосся та проводить пальцями донизу:

— Ти сьогодні дуже гарна. Забери мене звідси, Елеоноро! Тут холодно, тут вона не дає мені дихати.

— Досить, — Веста підходить до ліжка. — Він марить. Я поговорю з цілителями, можливо потрібно змінити дозу макового сиропу. Йому потрібно відпочити, твоє перебування тут позбавлене сенсу. Він овоч, гниє заживо і навіть тебе не впізнає. Йди, готуйся до урочистої вечері на честь твого приїзду.

Я сильніше стискаю руку батька та не поспішаю виконувати її забаганки.

— Я не бачила батька сім років і ви проганяєте мене після першої хвилини?

— Він не тямить, що каже, у нього марення, — Веста нервово розводить руками. — Він навіть не пам’ятатиме, що ти приходила.

— Зате я пам’ятатиму! — підвищую голос. — Поховання мого брата відбулося без мене, ви навіть не дали мені змоги попрощатися з ним, а тепер проганяєте від батька. Я не знала, що він у такому стані.

— Ніхто не знає, — королева хитає головою. — Його відвідують лише цілителі та декілька сенаторів. Не можна, щоб хтось знав, що від колишнього короля нічого не залишилося. Це слабкість для королівства, вороги можуть нею скористатися.

З усіх сил стримую сльози. Не варто показувати Весті свій розпач. Схоже, вона зробить все, щоб відправити на той світ і мене, і мого батька. Обличчя Вести залишається незворушним. Вона киває охоронцю:

— Ксандере, проведи принцесу до її покоїв. Зрештою, Авітель, тобі потрібно переодягнутися. Принцесі не личить вечеряти у дорожній сукні.

Я підводжуся на ноги. Моє серце розривається від болю. Почуваюся самотньою, покинутою, та приреченою. Це лише питання часу, коли Ксандр виконає завдання королеви. Тримаючись трохи позаду, як і належить охоронцю, він йде слідом за мною, але від нього віє небезпекою. Ми заходимо до моїх покоїв. Ксандр зачиняє двері на засув. Від такого красномовного жесту, мене одразу пробиває тремтінням. Боюся, що зараз саме та мить, коли він влаштує мені той самий нещасний випадок, про який говорила Веста.