4. Меліса

Я бігла так швидко, що світ навколо, перетворився в якусь зеленувато-чорну пляму. В думках - свобода. Вільна! Нарешті я вільна. Я й сама не уявляла як втомилася від постійного контролю. Постійно стримувати магію - це нестерпно. Я ні краплі не знаю її. Ніколи не вивчала свої здібності. Та я, навіть, не знаю як. Все, що я можу, це посилити своє тіло, щоб бігти швидше, все решта для мене є неосяжним. Продовжуючи думати про все це, я бігла вже не першу годину.

Аж раптом щось промайнуло поруч. Неможливо! Немає нікого, хто б був швидшим за мару. Хто це? Темна тінь рухалась трохи лівіше від мене. Я додала ще сили в лапи і все марно. Хтось рухався біля мене не відстаючи, а навпаки, наче граючи з малечею, я була на піку сил, а тінь наче стримувала себе. Надто сильна магія, це лякає та захоплює одночасно. 

Зникло. Та ж де? Моя вовчиця аж занадто зацікавилась. Щось не так. Тінь зникла. Як раптом на мене щось вистрибнуло зліва. 

- Гаррррр, - я намагаюсь відкинути, та не виходить.  

Ще пару кувирків і ми стоїмо один напроти одного. В мене перехопило дух, я завмерла, навіть дихання затримала. Очі! Та це ж ті очі, з мого сну! Великий вовк, чорного кольору з зеленими очима, кольору турмаліну. Неможливо сплутати, це саме він врятував мене колись. Від нього йде така сила, неначе темрява його шерсті перетворюється на чорний туман навколо. Це аура альфи, але щось тут не так. Занадто сильна аура, як для звичайного вовка. Аура? Ось воно що - вона схожа на мою. Та він же мара! Неможливо!

Він повільно перетворився на людину, на досить гарного чоловіка. Чорне волосся, зелені очі, прямий та гордий ніс, гострі вилиці, ямочка на підборідді - я б сказала на дуже-дуже гарного чоловіка. Я вже мовчу про тіло, таке сильне тіло і гарні руки з проступаючими венами. 

- Тепер ти. 

В мене по спині пробіглись мурахи від низького тембру його голосу і сили, що була вкладена в нього. 

- Зараз! 

І я не зчулася, як вовчиця, схиливши голову почала перекидатись. Та я ж залишусь голяка перед цим чоловіком.