2. Меліса

Настав вечір, такий зоряний, та вже трохи прохолодний. Повечерявши вдвох, ми прогулялись у місцевому проліску. Мама назбирала квіток для заговорів, а я трошки побігала вовчицею. Останнім часом рідко стою на чотирьох. Мама все частіше забороняє обертатись, а я і не сперечаюсь. Я трохи відрізняюсь від звичайних вовків забарвленням, моя шерсть біла, і мама боїться що якщо хтось мене побачить, можуть запідозрити неладне. Та ще й без використання магії моя вовчиця трохи шаленіє  і пускає блакитні іскри по всьому тілу, через що здається наче б то мене підсвічує з середини.  

Ось і сьогодні вже через пів години я чую мамине, - прогулялась і закінчуй! Йдемо додому. 

- Так, мам, - відказую вже людиною. - Мам, а татко ж також був маром? 

- Навіщо тобі це? Все хочеш щось розкопати? 

- Я хочу знати більше про нього та й про себе теж. 

- Ці знання небезпечні для тебе, - сказала як відрізала. 

- Мамо, я маю знати, бо я і є мара. Небезпечніше, якщо я буду ходити нерозуміючою овечкою! 

- Тихо, не кричи. Ми з тобою вже говорили про це. Мар більше не існує не просто так, на них велися полювання, проводилися дуже жорстокі ритуали, аби відібрати ту силу, що є в мари. Твій тато загинув від такого ритуалу, його приніс в жертву відьмак жадний до такої сили. 

- Тож буде краще якщо я зможу постояти за себе, хіба ні? 

- Ні! Крапка! Йдемо додому швидко! 

Все частіше між нами спалахує ця суперечка, але треба щось змінювати. Я не готова все життя бути в кайданках. Так, 6 років назад, я згодилась на те, що буде безпечніше переїхати, та перейти на заочне навчання в університеті. Та все зайшло занадто далеко, я перестала спілкуватися з друзями, бо це небезпечно, я не маю право на використання магії, я не можу іти працювати на тій роботі про яку мріяла з дитинства, бо мало хто може випадково побачити іскри в моїх долонях, а зараз я не можу навіть вовчицею гуляти вільно. Досить! Допекла вже цією турботою. Мені давно не 18, зможу постояти за себе. 

- Пробач, мам, - кажу й обернушись прямую глибше в пролісок, треба тікати, якомога далі. Додаю магію в лапи та прискорюю біг. Довкола зоряний вечір і він вже не здається мені таким прохолодним.