1. Меліса

Перший день зими виявився неочікувано холодним. Сніг, перемішуючись з льодяним дощем, йшов, поки я намагалась зрозуміти де я і що тут роблю. Мої вії вже були білими, а волосся злиплося у сосульки й покривалося льодяною скоринкою. Навколо мене ліс, на мені лише піжама, вірніше клаптики, що залишились від неї. Так, в ситуації немає аж нічого оптимістичного, як і тепла у моєму вбранні. Промокла до нитки і тремчу від холоду. Треба щось робити. Дихаючи холодним повітрям на свої руки, намагаюся зігріти хоча б їх, та роблю пару кроків вперед. Прямо попереду чую якийсь шурхіт, а зліва тріск зламаної гілки. В вологому промерзлому повітрі відчуваю аромат лаванди і в ту ж мить щось збиває мене з ніг. Сила удару настільки велика, що вибила з мене весь кисень і пролетівши кілька метрів я вдаряюсь потилицею у дерево позаду мене. Відчуваю кожну гілочку, що впилася в мою шкіру поміж лопаток та залишила там кроваві борозди, коли я ковзнула вниз. Втрачаючи свідомість чую скажене ричання і в пам’ять врізаються ще очі, на колір неначе каміння турмаліну, такі я бачу вперше... 

- Мелісо, вставай, запізнимось! Твій будильник дзвонить вже всоте, напевно. 

- Так, мамо, вже біжу, - вимикаю діставучий будильник, підвожусь з ліжка і повільно йду вмиватись.  

По дому пливуть аромати маминих млинців і квіткового меду. Я підіймаю своє неслухняне кудряве волосся у високий хвіст. Вдягаю сарафан і вуаля я готова до нового робочого дня. Ми з мамою разом працюємо у її квітковому магазинчику.  

- Доню, тобі знову снився тот сон? Вже 6 років пройшло, ти маєш забути всі дурниці і продовжувати жити далі.  

- Але, мам, хто врятував мене тоді та чому мені не можна користуватись магією?, - я кожен день питаю її, але знаю, що отримаю у відповідь. 

- Це все не важливо. І не забувай ніхто не має знати про тебе, ти звичайний перевертень, а вовки не володіють магією, - кажемо разом в один голос. 

Мама укірливо дивиться на мене. І мені навіть трохи соромно, але я так втомилась від цих таємниць. Ось уже 6 років пройшло після мого першого перекиду у вовка. Ось уже 6 років я знаю, що перевертень та ще й мара. І я така одна залишилась, адже мари вимерли і дуже давно. Я читала тільки казки про таких як я і все що знаю, це те що окрім обороту ми можемо володіти ще й магією. 

- Мамо, але ж ти маєш мені колись розказати, чому мені не можна магічити, - так і не отримую відповіді.

Поснідавши ми відправляємось у наш магазинчик. Я обожнюю це місце, місце де я можу відволіктись від усього та поговорити з людьми, відьмами та перевертнями, які приходять до нас по квіти. Ми відкрили це місце 6 років тому назад. До цього ми жили у невеликому містечку біля лісу, мама працювала лікарем у шпиталі. А я і не здогадувалася, що мара. Адже думала, що тато який загинув, коли мені було 5, був людиною, а мамине відьмовство мені не передалось. Та коли мені виповнилось 18, я перекинулась у вовка та ще й телепортувалась кудись у глиб лісу. Поранену та замерзлу мало не до смерті, мене до мами у лікарню принесли на наступну ніч. Все що я пам’ятаю про той випадок - це небезпечний запах лаванди та зелені очі кольору турмаліну. 

- Мелісо, де ти знову? Мені потрібно, щоб ти зібрала 4 букета, а не блукала десь у своїх мріях! 

Мама права, треба ворушитись, скоро прийде замовниця, а у мене ще нічого не готово. Роблю казковий букет із різнокольорових альстромерій, і ніжний букет з ромашок, на черзі ще пристрасні метрові троянди і композиція з маргариток і шоколаду. 

- У вас дуже гарно виходить, - чую низький чоловічий голос, - Я можу також замовити у вас букет? 

- Звісно, що саме вам хотілося? 

- Хочу з білих квітів гіпсофіли та лаванди, - відповідає і дивиться мені у вічі так щиро, ніби ми вже знайомі сотню років. 

- Вибачте, але у нас немає лаванди, ми не додаємо її у букети, - кожен раз коли чую її запах відчуваю майже тваринний страх, тому ми з мамою вирішили її не виставляти на наші прилавки, а згодом взагалі відмовилися від її продажу, - можу запропонувати вам гортензії або ж білу та фіолетову гіпсофілу. Буде також дуже гарно. 

- Ні, мені потрібна саме лаванда, - говорить і підходить ближче до стійки, де я саме втягую в букет останню троянду, - можливо ми можемо десь її дістати? 

- Вибачте, але..ффф..ай, вкололася, - крапля крові впала додолу, а чоловік дуже дивно сіпнувся в мою сторону. 

- Доню, що тут в тебе? Замовниця приїхала, ти всі букети зробила? 

- Так, ось зараз тільки покупця відпущу і все, - але повернувшись до стійки нікого не побачила.