Спокій вітрів
Іноді буває пізно.
–Віриш мені?
–Так.
–Поряд зі мною?
–Завжди.
–До поки?
–Назавжди.
–Що завжди горить, як наше кохання?
–Вогонь палкий.
–Що згорає до тла?
–Зло в петлі.
–На що схоже наше кохання?
–На небо і землю.
–Ми з тобою схожі?
–Самі протилежності, як завжди.
–Чого ми прагнемо в житті?
–Кохання на віки.
–Ти для мене, як весь світ?
–Так.
–Я для тебе?
–Чужий.
Тепер відлунням у голові, лунала ця фраза, а сльози текли по щоках. Не втримав, свою милу та сказав на останок «Прощай», але засмучений сидів біля вікна, з надією у те, що вона постукає у двері, сказавши такі дорогі для серця слова.
–Я прийшла.
–Повернулась.
–Очікував?
–Сподівався.
–Дочекався.
–Не зміг.
І останні хвилини життя, він дивився на неї, як на найкращу людину у своєму бутті та зупинився в ту секунду час.
Не встигла сказати, ті самі слова, які потрібно людині при житті, а не після смерті на могилі.
Відредаговано: 18.06.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
