Занедбаний маєток

Андрій був із тих хто, як кажуть, той кому дається все легко. Проте не своїми силами. Він був із заможної родини. Батько, Іван, був директором великої фірми, по продажу мобільних телефонів, влаштував сина навчатись в Київську Могилянську Академію. Що правда Андрій навчався посередньо. По закінченню хлопець став помічником батька. Тут би закінчилась ця історія, проте треба згадати дідуся чоловіка. Він жив у Львові у квартирі, де і помер.
Іван, був чорним від горя, по втраті батька. Але горе, не завадило продати квартиру, та так швидко, що і тижня не пройшло. Майно? Спалив у комині, у далекому, Київському маєтку. У заповіті старого значився і старий (який пах сирістю та пліснявою) маєток, на околицях Тарсевича. Ні він, ні Андрій, навіть не чули про якийсь маєток у Львівській області, а він не казав. Це був не сподіваний подарунок. Перший, хто мав оглянути, був саме Андрій. Проте він не бажав покидати своє приємне життя, та нову подругу.
Але він не міг перечити батьку. І ось він вже сидить в купе С.В. , пив газовану воду, та дивився у вікно, де швидко змінювався краєвид. Він не помітив як заснув. та здалося що минула лише мить. 
Та тут він відчув що хтось торкнувся його, та промовив :
- Прикидайтесь пане, Львів!
І ось Андрій стоїть на Львівському вокзалі, о 7:00 годині, та курить. Машину на Тарсевич, чоловік швидко знайшов. Як вважав чоловік що гроші і вирішують все. Доїхали швидко. Йому подобався Львів. Природа навколо, та старі палаци, замки та костели. Проїхавши, дорогою яка більше схожа на ліс. Настрій був дивним не зважаючи на обставини. В решті -реш він мав вже почати працювати, і довести якщо не батьку, то на сам перед самому собі, що він може працювати сам, та працювати сам.
Час за розмовою з водієм був проведений швидко. Звали гладкого пана за кермом Богдан, та він дуже емоційно розповідав свої думки на політичну тему :
- Це, пан може зрозуміти, лише вдумайтесь, Садовий вже третій термін. І що він зробив, прошу пана? Ніц не зробив. Самі розмови.
Андрій кивав та посміхався, не знаючи що він міг на це відповісти. Дуже скоро, водій повернувся до чоловіка обличчям та сповістив про те що вони приїхали. Він опинився посеред мальовничого центру міста (який за красою міг зрівнятись лише із Львовом), оглядаючись по сторонах, не знаючи що йому власне робити. Проте чоловік швидко знайшов і готель який би відповідав його потребам, і наторіальну контору в якій треба було владнати де які справи по спадку.
Андрій впорався зі справами ще до 12 години, і разом із виконавчим розпорядником, сіли в таксі, та поїхали оглянути маєток. Їхали вони пів години, виїхавши майже на околицю міста, в'їхали в лісну частину, поганою дорогою. І ось машина зупинилась біля кованої брами, одна зі створок впала, а гора опалого листя, майже повністю засипало її. Чоловіки вийшли із таксі, та почали оглядати територію маєтку, записуючись щось в записники.
Роботи було багато (бо господар, пан Іван, хотів зробити реставрацію, та вже в'їхати дідька, та жити), а часу бракувало. Територія була дуже засмічена, від постійних проникнень підлітків, та інших не бажаних осіб. Вже не кажучи про те що все заросло бур'яном вище людського зросту, а посеред фонтану виросло молоде дерево. 
 -Що ж, пане Андрій, я гадаю на сьогодні ми закінчили? Ми обійшли всю територію маєтку, а завтра гадаю можна буде оглянути саму будівлю, щоб скласти приблизну суму яку вам доведеться витратити. Наголошую про те що це пам'ятка архітектури, і що тут піде мова про реставрацію, а не перебудову як роблять наші колеги на сході, прибираючи все в середині, лишаючи сам фасад.
Андрій уважно вислухав слова пана розпорядника, та досить спокійно відповів :
- Я обговорю справу про реставрацію із батьком окремо. Хоча гадаю ми зупинимось саме на реставрації, на мій погляд, лишити все автентично, було б вдалим рішенням. Але пане Юрію, ми ще на сьогодні ще не скінчили. Нам доведеться оглянути будинок. Ключі я маю.
Проте ключі вже не мали не якого сенсу. маєток був дуже занедбаний, та знаходився в дуже поганому стані. Дубові двері (ключі від яких мав Андрій) лежали на ґаноку зняті з петель. Вікна переважно всі були вибиті. По стінах виріс зелений плющ, який з часом проник у вікна другого поверху. Дах провалився в середину. Будинок здавалось спав.
Чоловіки по черзі ступили на поріг маєтку Андрухович, і їм в обличчя пахнуло запахом вологи, гнилої деревини та глини, а ще солодкуватим (розкладання?) запахом гнилі, які здавалось поселились тут на завжди. Те що колись було паркетом, прогнило на скрізь, та провалився коли вони ступали на нього. Проте осінь давала про себе знати, і сирість в середині, наповнилась холодом. А десь за вибитим склом, далеко на горизонті, сонце почало сідати.
Чоловіки не за своїми справами не почули, десь у надрах маєтку, в підвалі, пролунав якийсь шепіт. Він прокотився темними коридорами, піднявся на другий поверх, та зупивнся у кімнаті з ліжком із пологом. А тим часом Андрій із розпорядником оглянули перший поверх, та вирішили оглянути другий, підвал лишивши на наступний день. Вони почали підійматися ненадійними сходами без поруччя. Вони увімкнули ліхтарі, та почали оглядати, колись розкішні кімнати, нині перетворившись на смітник. Ось дійшла черга вже і до кімнати з ліжком. Та раптом скло з'явилось на вікнах, кімната відбілилась, а ліжко убралось в шовковий полог, із білою накрохмаленою білизною, а в кутку стояв комод. 
За мить розпорядник, піднявся кудись в гору, закричав, та вилетів з кімнати геть. Та здавалось що страшно впав десь за межами маєтку. Андрій обернувся назад, та на ліжку вже лежала у прозорій білизні, приваблива жінка. Кімнату наповнило приємною парою, в якій відчувався запах квітів, та чогось не приємного, що чоловік скривився поки не звик. 
Жінка посміхнулась та шовковим голосом промовила :
- Я Марта... А ти Андрій правда?
Чоловік тільки й міг що кивнути. Вона розреготалась, та продовжила :
- Не бійся, йди до мене, я тебе втішу. Втішу тільки позаяк можна втішати в ліжку...
І він пішов. В його голові промайнула думка : "Вона дуже гарна. Дуже..." І не зрозумів як почав крокувати до неї, все ближче і ближче, не розуміючи що він робить. Як у сні. Андрій сів коло неї, на м'якому ліжку. Вона обвила його шию руками, а він нахилився в притул до неї, щоб поцілувати. Та вона вчепилась гострими зубами йому в шию, та відкусила шматок шкіри та м'язів і судин. Та так, що кров фонтаном почала виливатися із тіла бідолашного. він навіть не встиг закричати. А за мить його мертве тіло впало на брудну, прогнившу, підлогу.
За тиждень, коли не було ніякої звістки, пан Іван почав пошуки сина. Він підняв весь Львів на ноги. Обшукали все маленьке місто Тарсевич, Львів, та Трускавець. Нічого. Від горя чоловік закинув бізнес, та думки про відновлення занедбаного маєтку. Судового розпорядника, знайшли далеко за парканом маєтку, мертвого, у нього не була цілою не одної кістки. Рідні його поховали. 
В цей час, у підвалі, перед брудним дзеркалом, зав'язував краватку мертвий Андрій, із блідим обличчям, та скляними очима. А позаду стояла та сама Марта, яка була теж мертвою, та схожа на суху мумію.
Вона хрипло розгагатала, та промовила :
- Андрій... Останній Андрухович, він нам допоможе!