Частина четверта

***

Першою її думкою, коли Ліна прокинулася, було розуміння, що вона навіки застрягла серед упокоєних і стала такою ж байдужою як вони. Другою – спантеличення від того, що їй не все одно на це. Малу-помалу жінка почала розуміти, що щось тут не так, тому змусила себе відкрити очі.

Її подиву не було меж, коли вона зрозуміла, що прокинулася в звичайній лікарняній палаті, а не в пишних покоях. На стільчику біля Ліниного ліжка дрімала жінка.

– Мамо?

– Доню, Ліночко, нарешті ти прокинулася! – жінка одразу підбігла до доньки. – Не підіймайся, я покличу лікаря.

Вже через п’ять хвилин до палати зайшов чоловік у білому халаті.

– Доброго ранку, Ліно. Як почуваєтеся? – усміхнувся він своїй пацієнтці.

– Ви?! – жінка впізнала в лікарі свого Провідника.

– Все гаразд? – занепокоївся чоловік.

– Ні. Що відбувається?! Чого я тут?

– Лікарю, що з нею? – забідкалася мати.

– Не хвилюйтеся так. Вона чотири роки була в комі, тому зараз спантеличена.

– Яка ще кома? – не могла повірити в почуте Ліна.

– Доню, я знайшла тебе в твоїй квартирі непритомною. Лікарі сказали, що ти впала в кому, але чому це сталося ніхто не зміг пояснити.

– Як це? Я ж померла…

– Що ти таке кажеш?

– Записка. Ти мала знайти її. Я писала. Я пам’ятаю, що писала.

– Так, – жінка спохмурніла. – Я сподівалася, що ти того не пам’ятаєш. Скажи, що ти таке прийняла, що ніхто не міг тебе вилікувати? То Олег тобі щось дав?

– Я нічого не приймала.

– Годі вже допитувати мою пацієнтку. Забагато хвилювань. Вона ж тільки отямилася. Краще привезіть ось це, – лікар протягнув Ліниній мамі аркуш зі списком необхідного.

– Добре, – жінка пробіглася очима по списку. – Треба ж, почерк ніби в людини, яка жила кілька століть тому. Неочікувано для лікаря. Ой, вибачте…

– Нічого страшного. Йдіть. Я переговорю з Ліною поки, щоб діагностувати її стан.

– Гаразд. Доню, я скоро вернуся, – вона послала повітряний поцілунок доньці й вийшла з палати.

– Господи, звідки в сучасних людей ця стереотипна думка про жахливий лікарський почерк? – буркнув лікар, коли двері зачинилися по той бік палати.

– Лікарю, якщо мені здається, що Ви – мій Провідник до Іншого Світу, то це значить, що я збожеволіла?

– Ні, бо тобі не здається. Самогубство, перехід до іншого світу, упокоєні… Все це й справді було.

– Тоді чому я зараз тут і мені кажуть, що я чотири роки в комі пролежала?

– Бо ти захотіла повернутися.

– Так, стоп! Ви можете хоча б зараз нормально пояснити все, а не вмикати філософа? Бо, чесно кажучи, вся ця загадковість личить лише Потойбічному Світу.

– Ліно. Все це не так просто пояснити. Чесно кажучи, я порушив правила заради тебе.

– Які?

– Ми не маємо права повертати до життя тих, хто вже був серед упокоєних. Але я не міг вчинити інакше.

– То Вас тепер покарають?

– О Господи, ну годі викати. Із самого початку бісить.

– То чому не казав?

– Тоді не до місця було. Стосовно першого питання, то вже «покарали». Повернули назад до життя. Точніше, я сам себе покарав.

– Все ще нічого не розумію.

– Моїх сил Провідника вистачило лише на те, щоб повернути твою душу в тіло, але вивести з коми я тебе міг лише в звичному людському обліку.

– І тобі дозволили?

– Так. Провідники вважаються Там вищою кастою. Тому потрапити в неї – честі, від якої не можна відмовитися. Однак, кохання, а особливо з першого погляду, вони цінують дуже високо.

– А інший лікар не міг мене ви… Стоп! Яке ще кохання?!

– Не міг. Коли забирає Провідник, то й вернути може тільки він.

– Ти проігнорував друге питання.

– Ліно, я обіймав твою душу в самому прямому сенсі. Тому я знаю, що ти здогадувалася про мої почуття. І про те, що то може бути взаємним теж. Ти не просто так шукала мене, коли опинилася там вдруге. А після першого разу я постійно відчував, що твоя душа сумує.

– Знаєш, я не буду цього коментувати.

– Я й не прошу.

– А чому я так довго була в комі?

– По-перше, через різницю часових одиниць. Там він геть не так йде. Тому, поки провели переговори, дали добро, відправили назад... По-друге, взагалі-то доволі складно знайти людину, коли тебе викидає  незрозуміло де, ти виглядаєш як людина, що жила кілька століть тому і не маєш жодної копійки. Це тільки в кіно все просто. А на ділі я по суті ще раз народився, але не немовлям, а тридцяти-шести річним чоловіком. Це ще дяка, що мене не закинуло на інший кінець планети. Хоча в минулому житті я й справді лікарем був. Не питай як мені вдалося тут пробратися до лікарні. То було нелегко.