Частина друга

Через три дні нещасна мати знайшла у ліжку холодне тіло своєї доньки. Поруч була записка – пошарпаний аркуш, вирваний зі старого блокноту:

Пробачте. Знаю, чиню егоїстично. Але там мені спокійно. Не шукайте винних. Краще не думайте про мене, як не думали за життя.

Ліна

Було незрозуміло, як вона це зробила. Ніде не було пляшечок з-під ліків, її білосніжні зап’ястя лишилися такими ж білосніжними… Тому, хоч і почерк в записці належав її доньці, мати засумнівалися, що та зробила це сама.

Тож, було розслідування, зроблено відповідну експертизу, яка виявила смерть в результаті серцевого нападу.

– Цього бути не може! Чуєте мене?! – кричала змучена матір.

– Результати перед вами.

– В неї ніколи не було проблем з серцем. Хтось спровокував цей напад.

– Ми перевірили всі версії. Іноді таке трапляється від сильного переляку, але її обличчя було абсолютно спокійне. Та й двері й вікна в будинку були зачинені з середини, а отже, нікого, хто міг би так сильно її налякати, там не було. Жодних чужих слідів не знайдено. Ще ми припустили смерть від якогось специфічного препарату, який придбано з конкретною ціллю. Але ми зробили аналізи на всі відомі науці речовини та нічого не знайшли. Вибачте, але правда в тому, що Ваша донька померла від серцевого нападу. Ніхто не винен.

– А записка? Люди пишуть записки, коли знають, що помруть. А хіба хтось може передбачити серцевий напад?

– Кажуть, що люди відчувають наближення смерті. Можливо, і Ліна відчула.

– І тому все виглядало як самогубство? - суперечливість очевидна, але ніхто не хотів звертати уваги. 

– Я не візьмуся стверджувати, але можливо, дівчина й справді збиралася покінчити з життям, і це збіглося з нападом.

– Я не вірю. Їй точно щось підсипали. А якщо навіть Ліночка, як Ви кажете, хотіла… смерті, то хтось їй допоміг. Хтось продав їй щось таке, що вбило її!

– Я вже говорив, що ми нічого не знайшли.

– Ніби немає таких препаратів, як не лишають слідів.

– Ви думаєте, що подібне можна купити у звичайній аптеці за три копійки? І ми перевірили всіх, з ким спілкувалася Ваша донька. Вони поза підозрою.

– А її хлопця Ви перевірили? Олега. Це напевно він. Цей тип – фармацевт.  В нього точно вдома завалялося кілька пляшечок якоїсь отрути.

– Я сказав, що ми всіх перевірили. Чи Ви маєте сумнів стосовно нашої роботи?

– Це зробив той виродок! Він перехитрив навіть ваших експертів, але мене не проведе! Олег відповість за смерть Ліни.

– Не робіть дурниць. Не шукайте винних там, де їх нема.

***

Ліна йшла під руку зі своїм провідником вздовж таких знайомих їй вулиць.

– Тобі не здалося, що твоя мама дуже засмучена твоєю смертю?

– Я думаю, її просто совість заїла, тому й кидається на людей. Подумати лише! Вона навіть до Олега подзвонила. І це при тому, що я лишила записку, в якій просила не шукати винних. Навіть останню волю доньки не в змозі виконати.

– Ти не задумувалася над тим, що привело тебе до думок про смерть?

– А хіба то має значення, коли я вже мертва? Чи у вас там є якийсь реєстр, куди ви нотуєте, чому людина вмерти захотіла?

– А може, це особисто я цікавлюсь.

– Але мені здавалося, що Вам все відомо.

– Я хочу, щоб ти це проговорила.

– Сенсу я звісно не бачу. Але Ви б тоді не могли в замін назвати своє ім’я?

– В нас немає імен. Вони потрібні за життя. І ти своє скоро забудеш. Я – провідник. Так мене і зви. 

– А земне ім’я?

– Я так давно не серед живих, що воно забулося. Це не метафора. Я справді не пам’ятаю.

– В мене не було сенсу жити далі. Хлопець, з яким я була разом шість років цинічно обманював мене весь час. Годував мене рожевими мріями про спільне майбутнє, обіцяв одружитися. А сам був одруженим вже тоді, коли ми вперше зустрілися. Коли я вже розучилася оцінювати своє майбутнє окремо від нього, Олег мав чотирирічну дитину.

– Як він зміг так довго приховувати?

– Або я така дурна, або він такий розумний. Та найгірше те, що він сказав, коли я дізналася про все.

– І що ж?

– Сказав, що радий, що я дізналася. Що нічого змінювати не буде. Запропонував все лишити як є. І він ні грама не шкодував. Не почувався винним. А я ж і досі кохаю його.

– Але в тебе ще була мама.

– Вона відмовилася від мене через мою любов до Олега.

– І зрештою вона виявилася правою на його рахунок.

– Що з того?! Яка мати відмовляється від дитини, коли та робить помилку?

– Хіба вона казала, що відмовляється?