(Не)свідомий вибір

Після сеансу мені дійсно полегшало. Я вийшла з офісу та направилася засніженою вулицею в невідомому напрямку. Повітря було холодним, але надсвіжим. Сонце, хоч і не гріло, але його яскраве сяйво точно не було зайвим. Я спіймала себе на думці, що маю піднесений настрій. Це здавалося неймовірним, адже зазвичай я охоплена смутком і печаллю. Але не зараз.

Через 15 хвилин прогулянки новою місцевістю у поле мого зору потрапив ряд дерев’яних альтанок. Виявилося, що там продавалися сувеніри. Мені спало на думку, що це знак долі та я повинна почати пошук новорічних подарунків для тата та чоловіка саме зараз.

–       Мабуть батьку сподобався б цей величезний синьо-жовтий прапор, – бубоніла я собі під носа, мацаючи ніжну тканину. – До того ж, він чудово впишеться в інтер’єр татового кабінету… Хоча ні, це занадто банально. Хм, може подарувати ту пляшку вина з гербом на обгортці?

–       Добрий день, пані. Вам щось підказати? – несподівано мої роздуми перервав молодий крамар.

–       Що то за вино на поличці? Чи можу я поглянути ближче?

–       Звичайно. Це – червоне напівсолодке, дуже смачне. Беріть, не пошкодуєте! – проказав юнак і гордовито вручив мені товар.

Я повернула пляшку зворотнім боком, аби ознайомитися з її вмістом і не повірила своїм очам. Усе було написано московською мовою! На щастя, я нічого з того тексту не зрозуміла, але цей варіант новорічного подарунку миттєво відпав, тут навіть аналізувати нічого не потрібно. Коло наступної бесідки я помітила кулькові ручки з натурального дерева, на них було вирізьблено «Найкращому татусю». Я одразу згадала ті теплі обійми в ресторані «Три зуби». Мої руки вже тягнулися за товаром, аж ось очі натрапили на електричну запальничку з таким самим написом, що й на ручці.

–       Підкажіть, що краще подарувати батьку – ручку чи запальничку? – порадилася я з пані за прилавком.

–       Я вважаю, запальничка краща. Вона й дорожча, тато точно не подумає, що ви на ньому зекономили.

–       Та ні, він пише частіше, аніж курить. Заверніть мені ручку, будь ласка.

Аж раптом мій погляд охопило ще дещо цікаве. На прилавку, за якоюсь непривабливою скринькою, сховався й сюрприз для мого чоловіка. Чомусь у ту мить я була впевнена: кращого подарунку для Богдана не знайдеться вже ніколи. «Беру», – з нетиповою для мене рішучістю сказала я продавчині. Коли я згадала про настанову пана Олексія придбати подарунок і для себе, то лише незадоволено буркнула сама собі: «Чхати мені на той клятий подарунок для себе-любої. Якщо я й маю бажання – вони вже точно не матеріальні».

Мої сухі руки схопили тільки-но придбані речі, а ноги повели додому. Доки я крокувала в сторону автобусної зупинки, намагалася пояснити собі причину вибору цього подарунку для чоловіка. Сама не розумію що мною керувало, коли я купляла попільничку для Богдана, який не курить і ніколи не курив… ще й у формі унітазу.