Довгождане сяйво сонця

Наступного дня тато, як і обіцяв, надіслав мені електронного листа з номером психолога. Я все ж таки вирішила назначити зустріч із спеціалістом. Може, нарешті, зрозумію в чому причина наших із Богданом конфліктів. Колись я пропонувала коханому навідатися до сімейного психолога, але він був проти. Поясняв це тим, що не хоче, аби чужі люди втручалися в нашу родину. Тож я наважилася зателефонувати пану Олексію лише тоді, коли мого чоловіка не було вдома.

–       Добрий день, я від батька – Степана Андрійовича. Хотіла б потрапити до вас на сеанс.

–       Вітаю. Ви пані Катерина, вірно? – пролунав приємний чоловічій голос з того боку слухавки.

–       Саме так.

–       Я зараз у відпустці, тому не приймаю клієнтів, але пан Степан казав, що у Вас досить складна ситуація, тож я готовий зустрітися. Коли Вам зручно?

–       У середу, – відповіла я. Насправді, у мене є купа вільного часу в будь-який день тижня, але я ще не до кінця впевнена, що вчиняю правильно, ідучи до психолога без відома Богдана.

–       Гаразд, тоді приїжджайте на 12:00. Зараз надішлю Вам адресу офісу. На все добре.

У середу я знову роздратувала свого коханого власною невизначеністю. Доки я крокувала до психолога, наді мною панувало відчуття провини, яке згодом поєдналося зі страхом. Здавалося, ніби моє життя от-от перевернеться з ніг на голову, хоча, очевидно, не варто очікувати чогось грандіозного від першого сеансу.

Нарешті я дісталась адреси, котру надіслав мені пан Олексій. Там стояв модернізований кільканадцятиповерховий офіс. Чистенький ліфт підняв мене на четвертий поверх зі світлими стінами та блискучою, вимитою підлогою. Я зайшла в потрібний кабінет і побачила невисокого, смуглявого мужчинку в діловому костюмі.

–       Здрастуйте, мене звати Катерина, – прошепотіла я ледь чутно.

–       Добрий день, приємно познайомитися. Моє ім’я Олексій. Будь ласка, вмощуйтеся якомога зручніше та розповідайте з чим прийшли, – доброзичливо процвірінчав чоловік і вказав рукою на пухнасті крісла ніжно-блакитного кольору.

–       Ми з моїм супутником дуже часто сваримося. Я постійно здійснюю якісь дурні вчинки, але ніяк не можу це контролювати.

–       Наприклад?

–       Нещодавно Богдан пізно прийшов додому і я завалила його запитаннями на кшталт «Де ти був?», «З ким був?», через це він розізлився, а я відчувала себе повною дурепою.

–       Ви відчували себе дурепою через те, що поцікавилися тим, де був Ваш чоловік, я вірно зрозумів? – перепитав мужчина, примруживши очі шоколадного кольору.

–       Ну… так… – зашарілася я та почала нервово смикати золоту підвіску у формі тризубця на своїй шиї.

–       А як ви з ним познайомилися?

–       В інтернеті. Нам тоді було по 22 роки. Спілкувалися три місяці, а потім він переїхав до мене жити… з московії – Богдан звідти родом. Спочатку в нас були прекрасні стосунки, а згодом він почав мене контролювати, не випускав з дому та ревнував до кожного дерева. Зараз мені здається, що йому все одно на мене. Боюся, що він піде до іншої, бо… – мої очі зробилися мокрими, –  я не можу мати дітей.

Згодом психолог дав мені аркуш паперу та простий олівець. Він наказав намалювати істоту, зовнішність якої символізувала б агресію. У мене вийшла якась чудернацька напівсвиня-напівсобака. Не знаю, чи Олексій щось розібрав на моєму малюнку, але він зробив розумне обличчя та коротко промовив: «Усе зрозуміло». Доки йому було зрозуміло, я вдивлялася у панорамне вікно на засніжений краєвид. Після хвилини тиші я промовила:

–       Мій чоловік звинувачує мене в байдужості до його думки. Часто бувають ситуації, коли я прошу його поради, а потім роблю все навпаки. Богдан каже, що я не потребую порад, бо сама знаю чого хочу,  а таким чином навмисно намагаюся його принизити.

–       Він правий?

–       Ні. Я справді тоді не знала яке хочу яблуко… Просто чомусь до мене прийшло осяяння лише після його поради обрати червоне.

–       А ви обрали…

–       Зелене.

–       Ви мали період у житті, коли Вам не давали права вибору?

–       Так… Раніше чоловік вирішував геть усе сам, моя думка чи бажання його зовсім не хвилювали. Зараз це проявляється нечасто, бо він узагалі мене не помічає.

–       Вибір став для Вас чимось фантастичним. Ви загубили власні бажання та вподобання серед чужих.

–       Що з цим робити?

–       Незабаром Новий рік. Раджу обійти якомога більше крамниць та купити подарунки для близьких людей, але перш ніж придбати ту чи іншу річ Вам варто проаналізувати, чому Ви обрали саме її, та чому хочете подарувати її цій людині, а не будь-якій іншій. Також привітайте і себе зі святом. Але для себе-любої купіть те, чого Ви дійсно давно жадали. Аби Ваші найзаповітніші бажання здійснилися, Ви спочатку повинні чітко їх усвідомити – без цього залишається розраховувати лише на диво, але дива не існує.