Найкращий тато у світі

Тато теж постійно працює. Про зустріч із ним довелося домовлятися за цілий тиждень. Але я не ображаюся, бо, по-перше, він мужчина; а по-друге, працює депутатом і має дуже мало часу для особистого життя. Після певних обставин наша країна потребує відбудови, саме цим батько й займається. Коли моя мати померла, я вийшла заміж за Богдана, а тато залишився на самоті. Йому зовсім не було про кого турбуватися, тому він сконцентрувався на роботі та почав виливати свою любов у Батьківщину.

Зустріч назначена в ресторані «Три зуби». Колись ми з татом доволі часто ходили туди на борщ із салом. Там завжди неперевершено готували українські національні страви, навіть коли заклад називався «Три ведмеді». Але після перейменування все одно візити туди чомусь стали більш приємним, аніж раніше.

–       Як твої справи? Чим займаєшся? – поцікавився батько.

«Може не варто влаштовувати мені допити?» – промайнуло в моїй голові. Богдан, напевне, відповів би саме так… мені.

–       Та, як завжди, татусю… Цілими днями вдома. Можу хіба що в магазин за продуктами вийти.

–       Невже це він тебе в полоні тримає? – занепокоєно спитав отець.

–       Та який там полон, не сміши мої капці, – вичавила я з фальшивою посмішкою.

Мене дійсно ніхто не тримав удома силою, але раніше чоловік так пильно контролював кожну мою дію, що всі мої подруги порозбігалися. Я не мала змоги ходити до них у гості, а коли вони приходили до мене, Богдан відверто їх цькував. Зустрічатися з дівчатами в кафе також виявилося доволі складно, адже потім удома доводилося слухати лекції про те, яка я легкодоступна та розповіді про моїх коханців, хоча з моменту нашого знайомства з чоловіком я жодного разу навіть не глянула на чужого мужчину. Тепер усе змінилося. Богдан став холодним і байдужим. Йому більше не цікаво де я проводжу свій час і з ким.

Обличчя батька помітно посіріло. Вогонь парафінової свічки, що стояла на дерев’яному столику між нами, почав помітно відблискувати від краплинок поту, котрі повільно стікали з-під татового сивого волосся на згрубіле чоло.

–       Піди вже нарешті від нього, – нарешті прошипів він своїми тонкими губами.

–       Чому? Навіщо? Ми кохаємо одне одного!

–       Та невже? Може ще скажеш, що він припинив пропадати на роботі? Чи більше не визвіряється на тебе без приводу?

Запала тиша. Мені не було що на це відповісти. На душі стало так тяжко, що тіло мимоволі почало проявляти мої справжні почуття через сльози. Невже людина, яку я кохала стільки років, мене просто використовувала? Так, можливо Богдан інколи буває суворим до мене, але я теж не подарунок.

Татусь пересів на стілець, що стояв біля мене, обійняв так міцно, як робив це в дитинстві, та мені миттєво покращало. Він помітив це й промовив спокійним голосом: «Ти заплуталася в собі. Це вина твого чоловіка. Заперечуй скільки завгодно, але я кажу те, що бачу. У мене є знайомий психолог, він хороший спеціаліст… Ти обов’язково повинна відвідати бодай один його сеанс. Я не можу дивитися, як мою єдину донечку зсередини їсть якийсь дурень, най його качка копнула. Пізніше надішлю тобі номер цього психолога – пана Олексія».

Батькові слова ще раз переконали мене в тому, що він найкращий тато у світі. Ніхто ніколи не любив мене так, як він. Навіть мати завжди була холодною та цікавилася виключно своїм особистим життям. Я зі своїми внутрішніми переживаннями намагалася її не турбувати і згодом це створило між нами прірву, а з татусем навпаки – зблизило.

–       Ну, гаразд, досить вже про мене. Краще розкажи про свої справи. Що на роботі цікавого?

–       Ой, Катрусю, все цікаве, – з раптовим піднесенням промовив тато. Він завжди виглядав щасливим, коли мова заходила про його працю. – Зараз у світі надзвичайна картина: в усіх цивілізованих країнах, економіка раптово почала стрімко зростати вгору, але в держави, що займає найбільшу територію світу, справи кепські. Окрім діри в бюджеті, ще й народ по-троху повстає.

–       До чого це може призвести?

–       Буде видно. Але ті московити мало на що здатні, повинно лише якесь диво статися, аби вони спромоглися на щось значуще, – відказав тато. – Головне, що наша країна вже оговтується. От побачиш, через пару років увійдемо в ЄС, доки деякі наші сусіди гадатимуть, для чого в будинку потрібен унітаз.

–       Та ну, ти перебільшуєш, – сміючись проґелґотіла я у відповідь.

–       Якби ж то… Сподіваюся, Дід Мороз покладе їм під ялинку гідність або хоча б мозок. До речі, добре що ти нагадала! Я хотів запропонувати відсвяткувати Новий рік разом, у колі сім’ї, як ти на це дивишся?

–       Звісно, я – за. От тільки треба ще Богдана запитати…

–       Не хвилюйся з цього приводу, доню. Ми з ним вже владнали це питання, залишилось отримати твою згоду.

–       Тоді вважай, що згода вже у твоїх руках.

–       Ну і прекрасно, тоді сьогодні бронюватиму ресторан. У мене є новина, яку я хотів би оголосити більш урочисто.

–       Цікаво…