Класика

–       Добрий ранок, Катерино, – мене розбудив знайомий голос. Я розплющила червоні, опухлі очі та побачила обличчя свого чоловіка.

–       Привіт, коханий, – пробубоніла я сторожко, хоча в глибині душі зраділа Богдановій люб’язності. – Де ти вчора був? О котрій повернувся?

–       Може не варто влаштовувати мені допити? Був там, де тебе не було, а повернувся, коли ти спала. Будь ласка, не починай знову дратувати мене.

–       Вибач…

Я не хотіла виводити його на емоції, але бачила як він починав злитися після кожного мого слова. За п’ять років сумісного життя мені вдалося пристосуватися до дратівливості коханого, тож, як і завжди, аби уникнути конфлікту, я просто затикаю свого рота. Звісно, іноді мені трохи не зрозуміло, чим саме я викликаю агресію. Спершу були спроби отримати відповідь на це запитання через розмову з Богданом, але в ті моменти він злився ще більше через мою тупість, тож я почала шукати проблеми сама в собі та дійшла до певних висновків: якщо мій чоловік вважає, що я влаштовую йому допити – означає, що я надто надокучлива; Якщо мій чоловік забороняє брати його телефон – означає, що я перетинаю його психологічні кордони; Якщо мій чоловік у пориві злості викидає на смітник увесь мій відвертий одяг – означає, що я непристойна; Якщо він кричить – я в чомусь винна.

Під час сніданку Богдану зателефонували.

–       На роботу терміново викликають.

–       Але ж у тебе вихідний, хіба ні?

У відповідь він лише вороже зиркнув своїми сірими очима з-під світлих брів і пішов.

Мабуть щось термінове. Доки я сиджу вдома та господарюю, мій чоловік працює заступником директора у величезної компанії по виготовленню сільськогосподарської техніки, тож на його мужніх плечах тримається виготовлення усіляких причепів, розкидачів добрив та навіть кормороздатчиків. Це вам не у «Веселу ферму» гратися. Тож поки Богдан займається важливими справами, я вирішила зустрітися зі своїм батьком.