Кращі друзі

Про конкурс краси, який закінчується зовсім неочікувано, для Мінхо і Фелікса

----

- Ліксі, сонечко, не хвилюйся все пройде чудово, - шепоче Мінхо, стискаючи парубка в своїх обіймах.

- А якщо, я їм не сподобаюсь? - стривожено питає Лі відсторонюючись від юнака та задивляється в його спокійні очі.

- Ти не можеш не подобатись, - брюнет, як завжди категоричний.

- Ти ж не брешеш мені, бо ми друзі? - звужує очі хлопець, а Хо, з важким видихом, відходить від нього.

- Мені тебе вдарити чи само мине? - Нудьгуючим тоном питає парубок, оглядаючи Фелікса з голови до ніг. Ну ідеальний.

- Не треба, - зі зляканим обличчям, робить крок назад блондин, - Мені здається, що минулого року ти так не хвилювався, як я.

- Навіть більше, Ліксе, - закочує очі, - Просто я переживаю все тут, - кладе долоню собі на груди.

- Добре, все йди вже. І дякую, - він щиро всміхається, а від цього в душі Мінхо з'являється маленьке сонечко, яке зігріває його.

- Окей, але перед цим, - Хо робить крок на зустріч,  та швидко цілує Фелікса в носа, а той лиш здивовано кліпає очима, - Це тобі заряд гарного настрою.

- Я знав, що ти тактильний кіт, - Фелікс кричить у спину хлопцю, що радісно сміється, тікаючи.

Сьогодні важливий день в їхньому університеті, обирають головного красунчика. Саме тому Лікс трясеться, як осінній листок. Хоч Мінхо впевнений, що його кращий друг переможе, і саме він вдягне корону на  голову хлопця цьогоріч. Адже минулого року її отримав він. "Ехх, було б взагалі прекрасно, якби я ще й зізнатися міг" - думка швидко з'являється та зникає в голові юнака, допоки він вітається з багаточисленими знайомими.

- Так шкода, що Лікс залишається без візажиста, - чує краєм вуха, геть не засмучений тон, якихось дівчат.

- Що? - Мінхо підходить до них ближче.

- Ой, Хо, і ти тут? - вони намагаються вичавити щирі усмішки.

- Звісно, я ж корону маю вручити переможцю. Так що там за візажиста, - він ніколи не любив обходити проблему десятою дорогою. Тому терпляче чекає пояснень, допоки дівчата переглядаються і неохоче відповідають.

- Хлопець, що погодився його зробити не прийшов тож, Лікс повинен вийти на сцену без мейку...

- Я буду його візажистом, - перебиває своїх знайомих, та повертається у бік гримерки де чекає Лі.

- Що?! Ні, ти не можеш! - намагаються його спинити, хапаючи за руки.

- І чому ж? Гм? - погляд холодний а тон такий різкий, що, здається, може фізично поранити.

- Бо... Ну, бо... Ти маєш бути вже в залі, - різко випалює одна з дівчат, а інша червоніє.

- Почекають, або ж почнуть без мене. Я не настільки важливий гість, як ви думаєте, - юнак вириває свою руку з міцної хватки, та біжить до Фелікса, який точно почав хвилюватись ще більше.

Мінхо занадто добре знає, цього милого блондина. І хоч вони знайомі всього лиш три роки, це не завадило хлопцям стати кращими друзями. Лі б назвав це спорідненістю душ. Хо міг годинами розповідати про фотографування, яким захоплювався, а Лікс слухав і ставив уточнюючі питання, показуючи, що йому справді цікаво. Мінхо любив готувати разом з Феліксом намагаючись повторити той рецепт, який знайшов в інтернеті. Натомість виходило, ще смачніше ніж вони очікували.

Їхню парочку всі близькі, і не тільки, друзі називали котами. От тільки характери і поведінка у них були геть різними. Напротивагу спокійному і врівноваженому, з чужими, Мінхо, Фелікс був дуже активним і часом занадто оптимістично налаштованим. Хоч Хо це й подобалось.

- Доброго дня, моє ім'я Лі Мінхо і я буду вашим візажистом, - без стуку вривається до гримерки, та бачить, що Лікс плаче, - Гей, котику, що сталося, - підходить ближче ховаючи юнака в своїх обіймах.

- Я вже думав нікуди не йти, а просто здатись. Сам собі я макіяжу не зроблю, а когось просити без сенсу...

- Шшш, ти прекрасний і без нього знаєш? - стирає сльози великими пальцями зазираючи в кохані злякані очі, - Тому навіть не думай здаватися, добре? Ти занадто довго готувався, щоб просто зараз опустити руки.

- Добре, - схлипує але сідає на крісло, щоб Мінхо міг почати свою роботу, - Я довіряю тобі, тож будь ласка не зроби з мене клоуна.

- Якщо ти можеш жартувати значить все в порядку, - всміхається кутиками губ беручи до рук пензлики та тональний засіб. Лі можне роздивитися кожну вію Фелікса. Вони занадто близько, а це шкідливо для його нещасного серця, яке готове вистрибнути з грудей.

- Хо, слухай, - починає трохи невпевнено Лікс.

- Так, - він відступає, щоб дати їм обом трохи простору. Лі занадто сильно хоче почути, слова Фелікса.

- Якщо я переможу то дещо скажу тобі, гаразд? - тепло всміхається блондин, а Мінхо лиш схвально киває головою відчуваючи, як червоніють його щоки, - Вибач, що не зараз, просто...

- Скажеш коли будеш готовий. Не змушуй себе, якщо не хочеш, чи тобі не комфортно, - розкладає по місцях косметику. Брюнет не любив безладу, хоч зараз саме він панував у його думках.

- Я дуже хочу розповісти, але часу немає... - в підтвердження сказаного, парубка кличуть на сцену, а Мінхо в зал.

- Щасти, Феліксе! Я вірю у тебе, - короткі обійми, і він знову тікає, не почувши тихого "Дякую".

Хоч цьогоріч конкуренція була великою та в кінці вечора сяюча корона опиняється на голові Лікса, який щасливо всміхається дякуючи всім хто допомагав йому в підготовці до цієї події.

- Ну ти ще довго? - вже, мабуть, в десяте питає Мінхо сидячи на дивані в гримерці.

- Ще трішки, я вже майже все поскладав. А ти міг би мені допомогти, а не стогнати, що вже хочеш додому, - закочує очі блондин, намагаючись засунути замок переповненої валізи. А ще безбожно тягне час, щоб не опинитися наодинці з Хо.

- Ти й без мене можеш чудово впоратись, - він закидає до рота кілька солоних горішків, спостерігаючи за "муками" свого кращого друга, а через кілька секунд вже допомагає йому. Зрештою хлопці повертаються до квартири, яку винаймують разом, через пів години, після цієї розмови. Вони мовчать, і ніхто не хоче порушувати цю комфортну тишу.