Тістечко

Чанбін спостерігає за зірками, що одна за одною з'являються на небосхилі, адже до своєї кімнати він повернеться не скоро...

----

- Я знаю, що ти зробив?! - в гніві кричить Синмін, вриваючись до, їхньої з Чанбіном, кімнати.

- Кхе... кхе... Що зробив?! Ти нормальний от так несподівано з'являтися? - відкашлюється від їжі Со. Він вечеряв.

- Це був останній шматок мого улюбленого тістечка, і ти, свиня така, зжер його навіть не спитавши, - очі парубка горять від люті, і Бін поволі підіймається з свого місця, бо знає, що зараз йому буде непереливки.

- Послухай, Мінні, давай вирішимо все мирно, - юнак підіймає руки вгору відступаючи до дверей, а Синмін ще більше починає злитись.

- Так, це був справді ти!!!! Скотина, ну ти зараз отримаєш, - Кім хоче схопити брюнета за шию, але той бігає швидше, тому через кілька хвилин опиняється на дворі, і думає про те, як він облажався насправді.

- Ночуватимеш під гуртожитком на лавочці, бо до кімнати я тебе більше не пущу! - кричить з їхнього вікна Мін, а люди навколо, починаю всміхатись, вважаючи це миииилим.

От тільки Чанбін розуміє, що ситуація, чесно кажучи дуже погана, для нього. Бо тікаючи від гніву сусіда він залишив у кімнати все: рюкзак, телефон, гаманець. Тож тепер хлопець намагається рахувати зірки, що одна за одною з'являлись на нічному небосхилі. І думає, про те, що, і справді, спатиме на лавочці, бо Кім занадто впертий, щоб впустити його назад.

Взагалі ідея з'їсти тістечко Синміна була не найкращою. Та Со був певен, що встигне купити нове, поки його сусід повернеться. Однак він не думав, що Кім настільки розізлиться, і тепер Чанбіну нічого не залишається, як кукувати на лавці. Він пригадує колискові, які Синмін співав йому своїм тихим приємним голосом, коли Чанбін не міг заснути, від сильної тривожності. Але зараз вони не допомагають. Нічого не допомагає, бо лавка занадто вузька і тверда ㅠㅠ
Літні вечори були теплими, але Бін вибіг в одній футболці, тож з настанням ночі не міг зігрітися. "Може до вахтерки попроситися на диван?" - юнак трясе головою відганяючи цю думку. Бо сьогодні, там сидить доволі огидна жіночка, та й година вже пізня. А зі знайомих, у яких він би міг заночувати, лише Хьонджін, який зараз точно на побаченні.

Серед багаточислених спроб заснути Чанбін мимоволі поринає у спогади. Він добре пам'ятає, як познайомився з Синміном, що був схожим на милого песика при першій зустрічі. Хлопець широко всміхався та видавався приємною людиною, до першої сварки.

Насправді, що Кім, що Со були дуже запальними натурами, але якщо Бін швидко заспокоювався, то Міну для цього потрібно було, значно, більше часу. В той день Синмін попросив його підмести в кімнаті, на що хлопець відмахнувся. "Я зроблю то пізніше". Але занадто чистолюбива душа Кіма не могла довго чекати. Тож слово поза слово, і між ними розгорівся скандал. Мін хотів нагодувати Чанбін крихтами, які той в пориві злості скинув на землю, а Со був сильнішим, тому зрештою хлопці опинились на ліжку Кіма. Занадто близько один до одного, але гнів, що переповнював обох, не давав подумати про ситуацію з більш романтичного боку. Синмін на секунду завмирає, дивиться у здивовані, але досі розгнівані очі Чанбіна, та кусає його за носа.

- АЙ! ТИ ПРИДУРОК, ЦЕ БОЛЯЧЕ!!!! - Кричить юнак підриваючись на ноги та затискаючи ніс рукою.

- В цьому і суть, розумієш, - єхидно сміється Мін, а вже через п'ятнадцять хвилин хлопці миряться, і Кім клеїть пастир на місце укусу.

- Вибач треба було відразу послухати тебе... - похнюпившись, щиро вибачається Со.

- Так, треба було, але що вже... - відмахується Кім.

- Хіба ти не мав сказати, що тобі теж шкода? - в здивуванні підіймає брови Чанбін.

- Що? Звісно ні! Це ж ти винен, що одразу не послухав моє прохання. Тому й вибачаєшся, а я взагалі-то постраждала сторона, - спокійно відповідає Кім ховаючи аптечку на місце, а Бін губить всі слова обурення.

І з того моменту у них постійно були маленькі чи великі сварки. Але на диво це не набридло юнакам, а навпаки тримало їх у тонусі. Тільки, звісно, ніхто у цьому не зізнається. Та попри все це вони залишались хорошими друзями, бо лише Синмін міг зігріти Чанбіна від душевного болю, що став його вірним супутником протягом всього життя. Тиск з боку батьків, щоб виправдати їхні сподівання, друзі, як хотіли потоваришувати лише через його становище в суспільстві, викладачі, які дивились з осудом, коли хлопець, знову, відмовляє їм у розмові з батьком – все це насичувало душу юнака холодними стрілами, що з часом утворили льодяну кірку, яку потрохи розтоплював Кім.

Чанбін добре пам'ятає, як на першому курсі Синмін казав, що він дурник раз проміняв батьківський дім на гуртожитську кімнату, а потім допомагав прикладати компреси, коли Со потягнув м'язи на тренування. Звісно, все це відбувалось у супроводі незадоволеного бурмотіння. Пам'ятає, як втішав коли Бін завалив сесію, і потрібно було піти на перездачу. Мін тоді приніс багато смаколиків і вони разом дивитись фільми аж поки не заснули. Пам'ятає, як прокрадались разом до гуртожитку, бо Кім неочікувано захотів прогулятися ввечері, а Со не міг йому відмовити. Пам'ятає, кожну щиру усмішку, яку Синмін дарував саме йому, а не комусь іншому. Він пам'ятає, як вони святкували здачу курсової, і обоє добряче перебрали. Тоді ж Чанбін осипав ніжними поцілунками обличчя Синміна, який сидів на його стегнах. Пам'ятає, як акуратно але міцно стискав тендітне тіло в своїх руках. Хлопці зняли всі маски, оголюючи нерви та віддаючись почуттям зовсім новим, але занадто сильним, щоб їм протистояти. Гарячий подих на вустах змінюється палкими поцілунками.

А зранку, ховаючи очі, Мін каже, що не пам'ятає події попередньої ночі, і Чанбін всміхаючись приймає його правила гри.
Со не звик брехати собі, і гарно розбирається в почуттях. Тож він закоханий в Синміна. Давно і занадто сильно, щоб просто забути. Чомусь, зізнаватись не хочеться, бо швидше за все Синмін відкине його почуття.  Тому Чанбін задоволений тим що має зараз. Ну майже.