Мрії

Хьонджін занадто довго тікав від самого себе, а Мінхо допоміг йому знайти те, що він так довго шукав.

-----

- З тебе такий бухгалтер, як з мене балерина, - закочує очі Мінхо, ухиляючись від чорної футболки, що летить йому в обличчя.

- Не починай, бо мама вже встигла мені весь мозок винести, - повторює жест парубка навпроти, та продовжує збирати речі у валізу. Хьонджін їде в інше місто, щоб отримати престижну, на думку його матері, професію.

- Ти ж цього не хотів, Джіне. І просто так змарнуєш свою мрію?! - Лі з обуренням підстрибує на ноги. Він терпіти не міг несправедливості. Хлопець щиро вірив, що Хван танцюватиме, адже це його пристрасть, його бажання і найзаповітніша мрія. Яку власними руками, розбивають на друзки, батьки хлопця. Чомусь Мінхо був впевненим, що Хьонджін відстоюватиме свою думку до кінця, але, схоже, він помилився. І це розуміння сильно б'є по напружених нервах юнака.

- Так, Мінхо, змарную! Бо скільки б я не намагався, все даремно. Мене слухати і чути ніхто не хоче! - зі злими сльозами на очах кричить блондин. Він знає, що батьків немає вдома. Джіна ображає недовіра Лі, адже хлопець старався з усіх сил вмовити маму з татом, але ті були занадто впертими у своєму рішенні.

- Тоді... Давай втечемо, - з азартом пропонує Хо, а Хван з широко відкритими очима дивиться на нього, і не може зрозуміти чи він жартує чи ні?

- Що? Ти розумієш, що пропонуєш?

- Так! Якщо батько дав тобі гроші на перший час, то це взагалі супер, а якщо ні, то в мене є деякі збереження. Скажи їм, що поїдеш вчитися на бухгалтера, - його обличчя кривиться коли юнак каже це слово, - А натомість, ми втечемо в інше місто...

- У те, де навчаєшся ти? - з надією питає парубок. Лі, старший за нього на два роки, тому він вже на другому курсі університету. Якщо бути чесним до кінця, то Мінхо б не повернувся сюди, якби Хьонджін в сльозах не подзвонив, і не розказав дурнувату ідею своїх батьків.

- Так, ти можеш жити зі мною, а твоїм і моїм скажемо що посварились, і я не знаю де тебе шукати. Ну, як тобі ідея? - підходить ближче та зазирає в карі очі, в яких сумніви борються з бажанням. Мінхо, майже, на 100% впевнений, що Джін погодиться, тільки йому потрібно перед цим проаналізувати тисячу варіантів розвитку подій.

- Добре, - нарешті видає з радісною усмішкою та обіймає Лі, який зовсім трішечки здивований такою реакцією, - Тільки зробімо так. Я сяду на потяг завтра, вдаючи, що їду на навчання, і зійду на наступній станції, а там ти можеш чекати мене на своїй машині.

- Навіщо ускладнювати, просто скажу, що нам по дорозі, і я тебе підвезу, ось і все, Джінні, - він заправляє за вухо неслухняне пасмо волосся, що вибилось з маленького хвостика юнака та дивиться на його вуста, що так і манять Хо до себе, вже не перший рік.

Він обережно гладить Хвана по-щоці відчуваючи, як вона горить під його пальцями. Ось вони ще трохи ближче, а венка на шиї Хьонджіна шалено пульсує в такт з його серцем, що не ховається від уважного погляду Мінхо. Їм обом страшенно хочеться переступити цю тонку, неначе лід, межу. Але страх, що все зміниться після, зупиняє. І все ж Джін здається першим цілуючи в привідкриті пухкі вуста, і задоволено мичить, коли Хо відповідає, з ніжністю розтоплюючи атмосферу між ними. Хьонджін лине ближче до хлопця, треться стегнами об його, а Мінхо відсторонюється, щоб легко потягнути юнака за підборіддям, змушуючи ширше відкрити рота. Він знову цілує але тепер глибоко, гаряче занадто пристрасно, щоб Хьонджін міг стримувати стогони, що вібрацією відбивались у чужих вустах.

- Джінні, треба припинити, - Мінхо залишає, ще один короткий поцілунок на вологих вустах.

- Чому? - розгублено питає і будує в голові тисячі поганих сценаріїв.

- Тому що не все на один день, - цьом у носа, - У нас ще стільки часу попереду, не поспішай.

- Тобто, я теж подобаюсь тобі? - у горлі чомусь пересихає, і слова виходять хриплими.

- Я закоханий у тебе вже не перший рік, тому зараз дуже щасливий, що ти погодився втекти зі мною, а буду іще більше, якщо скажеш "так" на пропозицію стати моїм хлопцем, - ніжно всміхається чекаючи на відповідь юнака. За його усмішкою ховається хвилювання, адже Хван може і відмовитись.

- Звісно, я згоден, Боже, - парубок розціловує щоки Мінхо під його радісний сміх.

Три роки по тому

Мінхо ні секунди не пошкодував про свою пропозицію. Адже зараз дивлячись, як його хлопець сяє на сцені, душу лоскоче м'яка ніжність. Якби це дивно не звучало Хьонджін пішов працювати в театр. Але п'єси тут ставлять з елементами сучасного танцю, це складно пояснити, бо треба прийти, і побачити на власні очі.

На кожному стрибку серце Лі стискається, але коли Хван вдало приземляється юнак облегшено видихає. Сьогодні він приніс квіти на виставу Джіна, і ще дещо, але це, поки що, таємниця.

Батьки Хьонджіна так і не змогли зрозуміти свого сина. Мама все ще сподівається, що її син припинить займатись цими дурницями, і отримає "нормальну" професію. Жінка не забуває йому про це нагадати при кожній телефонній розмові. А Джін навчився гарно ігнорувати її випади.

Як тільки вони сюди приїхали, юнак влаштувався працювати в кав'ярню, а згодом помічником в танцювальну школу. Наступного року подав документи та вступив до університету на хореографа, і після першого семестру навчання йому запропонували роботу в театрі. Тому не роздумуючи він погодився, перевівся на заочне та здійснює свою мрію. Ну її меншу частинку.

Мінхо чекає біля виходу, і коли бачить Хьонджіна, який йде в його бік широко розставляє руки для обіймів, в які Джін з радісною усмішкою біжить.

- Ти прийшов, коханий, - шепоче в згин шиї.

- Звісно, я ж обіцяв тобі, - ніжно цілує у вуста віддаючи квіти. Мінхо обожнював спостерігати, як на обличчі Хвана з'являється щира усмішка. А те, що її причиною є сам Лі змушує серце Хо битись частіше.

- Ого, і навіть костюм одягнув, нічого собі, - хлопець сміється з незадоволеного обличчя Хо, - Знаєш, що щоб ти не вдягнув, воно виглядатиме на тобі супер сексі.