Розділ 2: Дивний світ

Небо над пустелею набувало густо-оранжевого відтінку. Вітер здіймав пісок, залишаючи на їхньому одязі тонкий шар пилу. Алек і Мія йшли мовчки, озираючись на кожен звук. Величезний силует лабораторії вже зник за горизонтом, але відчуття, що за ними стежать, не полишало їх.

— Куди ми йдемо? — запитала Мія, прикладаючи руку до зап'ястя, де мерехтіло блакитне кільце. — Ми навіть не знаємо, що тут навколо.

— Ми шукаємо людей, — сказав Алек. Його голос був твердим, але Мія відчула в ньому нотки невпевненості. — Якщо тут є лабораторія, то має бути і населення.

— А якщо ні? Якщо ми... одні? — вона зупинилася, притиснувши руку до серця. Її очі дивилися вдалечінь, де за пагорбами піску виднівся якийсь обрис. — Що це?

Алек підійшов ближче і вдивився. Це було щось на кшталт міста. Високі вежі, що нагадували сталеві скелети, відкидали довгі тіні на землю. Місто, на перший погляд, було безлюдним, але з його глибин долинав тихий механічний гул.

— Ми дізнаємося, — коротко відповів він і рушив уперед.
***
Місто виглядало, ніби його покинули десятки років тому. Стіни будівель були вкриті іржею і тріщинами, а вулиці — поросли пилом і уламками металу. Але деякі вікна світилися м'яким зеленим світлом, і здавалося, що всередині щось працює.

— Це не покинуте місце, — сказала Мія, зупиняючись біля одного з будинків. Її погляд був прикутий до вікна, за яким виднівся складний механізм із десятками рухомих частин. — Тут є енергія.

— А ще щось... дивне, — додав Алек. Його увагу привернув екран, що мерехтів у центрі вулиці. На ньому висвічувався текст: **"Вітаємо, об'єкти 042 і 073. Ви повернулися додому."**

— Вони знають, що ми тут, — прошепотіла Мія. Її обличчя зблідло.

— Очевидно. Але що це означає — "додому"? — Алек підійшов ближче до екрану, але текст змінився.

**"Ваша пам'ять очищена. Збережені дані доступні через особисті імплантати. Увійдіть до системи для активації."**

— Пам’ять очищена... — Мія торкнулася свого зап’ястя. — Вони стерли наші спогади. Це якесь збочення!

Алек обережно натиснув кілька кнопок на екрані, але нічого не відбулося. Раптом його зап'ястя заболіло, і з кільця вирвався невеликий промінь світла. Він утворив голограму: карту міста з відміткою на одному з будинків.

— Нас направляють, — сказав він, уважно вивчаючи карту. — Схоже, вони хочуть, щоб ми пішли туди.

— А якщо це пастка? — заперечила Мія. Її голос тремтів, але вона трималася поруч. — Ми навіть не знаємо, хто вони!

— Або ми підемо туди, або залишимося в невідомості. Я обираю перше, — відповів Алек, і його впевненість трохи заспокоїла її.

***

Будинок, до якого їх привела карта, виглядав краще за інші. Його стіни були гладкими, майже дзеркальними. Як тільки вони наблизилися, двері відчинилися автоматично. Всередині все нагадувало лікарню: стерильні білі стіни, яскраве освітлення, і десятки екранів, які демонстрували фрагменти відео.

На екранах були вони. Алек і Мія. На одному записі вони сміялися в лабораторії, на іншому — стояли поруч із групою людей у білих халатах. Їхні обличчя були серйозними, але в очах сяяла рішучість.

— Це ми? — запитала Мія, підійшовши ближче до одного з екранів. — Але я цього не пам’ятаю...

— І я також, — сказав Алек, дивлячись на інший запис, де він тримав у руках якийсь пристрій. — Це... я робив це. Але як?

Посеред кімнати з'явилася голограма чоловіка в строгому костюмі. Він виглядав спокійним, але в його очах читалася невблаганність.

— Вітаю, суб'єкти. Ви — результат найбільшого прориву в історії людства. Ваша пам'ять була стерта для вашого ж блага. Тепер ви повинні обрати: повернути спогади чи жити в незнанні. Але знайте: минуле може зруйнувати вас.

Голограма зникла, залишивши тишу. Мія повернулася до Алека.

— Повернути спогади? А якщо ми дізнаємося щось, що краще було б забути? — її голос був майже пошепки.

— Ми повинні дізнатися, хто ми, — твердо відповів Алек. — Навіть якщо це нас зламає.

Мія вагалася лише мить, перш ніж кивнути.

— Добре. Ми разом.

Вони наблизилися до панелі, яка світилася м'яким зеленим світлом, і водночас приклали свої зап’ястя до сенсорів.

Світ перед їхніми очима вибухнув потоками спогадів — яскравими, болісними, справжніми