Ковток щастя

Мала 

Маленька білявочка з блакитними як небо очима. Невсипуща крихітка людинка яка зігріла моє серце і душу наповнила добротою і ніжністю...

Вона народилася серед казково гарного 17-го дня лютого. Погода була надзвичайною. Світило сонечко і падав іскристий м'який сніжок. 

Я летіла як на крилах до лікарні. Мені хотілося скоріше взяти тебе на руки притулити до серця і почути стук малого серденька. Поглянути на тебе скупати тебе в ароматній купелі домашнього зати. Вже до вечора тобі дали ім'я Сніжана.

А якою була радість коли ти пішла! Підняли рученята неначе пташеня крильця відірвалась від дивану і гайда до бабусі перевіряти валізку. 

Ти зараз вже виглядаєш в мене з роботи береш заручення братика йдеш до мене в гостину...

Війна і діти 

Дитинство... Це щаслива пора в житті. Кажуть вона безжурна і легка ,як павутинка бабиного літа. Багата ця полоса життя радостями , добротою і, зазвичай , дитячими пустощами. 

Але наші маленькі громадяни, наші дітки ,якось рідко пустують. У них серйозні заняття. 

Після повномасштабного вторгнення рашиської орди в Україну, вони стали не по-дитячому розсудливими. Якось по-іншому, не пустотливо,а зосереджено дивляться їхні очі. Ці оченята світяться надією, що стихнуть канонади, не буде гудіння від польоту ракет, забудеться звук почвар-шахедів, а вони, дітки , не боятимуться виття сирен, а спокійно спатимуть уночі в ліжечках.

А ще вони так з чимно хочуть бачити своїх татусів і братів... Якось минулого року на канікулах мої оничата каталися з гірочки на льодян. Вони  віддалися грі. А можливо і юрбою весело збігали на гірку , кидалися сніжками і з'їжджали донизу. Але...  З. Вона обвела мозок жалючою змією смертельної небезпеки.

 Запал гри змінився на зосередженість. Погляди вмить подорослішали, не були панічними, а якось особливо поглибшали. Діти швидко забрали малюків і прийшли до хати. Вони нічого не казали, а не запитували , що пишуть в телеграмі про курс польоту ворожих ракет.

А найстарша онучка сказала, що так хоче, щоб пізнали наші страхи і росіяни. 

Роями зараз літають шахиди й ракети, а діти роблять окопні свічки , навчаються залежно від можливостей, втілюють в життя думки про благодійність. Попри небезпеку добре навчаються в школі. Навіть відвідування шкіл героїчний вчинок. Укриття ж є лише підвальним приміщенням. І хай як воно не укріплене , але це не убезпечує повністю. 

Що на початку великої війни , коли загарбників було вигнано з Чернігівщини , почали працювати магазини іграшок. І кожного разу чотирирічний онучок хотів придбати іграшкового пістолета чи автомата. На питання для чого так багато іграшкового озброєння він відповів:" Як прийде лусак, стріляти треба." 

А йому ще три рочки... Заплакали ми з його мамою від тих слів , а він , маленький, слюзи мамі витирає:" Не бійся, мамо, я тебе захищу!" Обіймали, до себе дитятко ,а серце розривав гнів до ворога.

Вовк
До школи мені було йти далі за всіх дітей з нашої вулиці. Хата наша стояла аж під лісом.
Зима 1976 року була сніжною, але не дуже холодною. Особливо грудень відзначився хмарною та сніжною погодою. Ранком довгі сутінки, а звечора ранні сутінки.
Обабіч вулиці, на городі, стояла ціла скирта гною.
В тому дворі жила моя подруга Наталія. Кожного ранку я очікувала на неї біля двору.
І кожного ранку зі скирти гною вставав і йшов великий сірий пес з підігнутим хвостом, кульгаючи на одну лапу. Деколи він озирався на мене, повертаючись всією грудною клітиною.
А я подумки жаліла цього бездомного собаку.
Майже до Нового року продовжувалися ці події.
А першого дня по початку зимових канікулів гомінлива юрба дітей прийшла спускатися з гірки, що була недалеко.
Собака вже не кульгаючи, зійшов зі скирти гною , зайшов до лісу і завив.
Ось тоді ми вже точно зрозуміли, хто то був .
То був підстрелений вовк, який грів поранену ногу на скирті гною. Бо гній парував від процесів перегнивання органіки.
2020р.

Моя ясниця
Люблю пору , коли все прокидається від холодного зимового сну... 
Але за тим наступає гаряче літечко. Від вечора і до ранку літо трудиться.
Капелюшок у нього з ягід, з листя і квітів, яких є таке розмаїття, що не злічити.А чи й треба?.. 
Моя бабуся завжди казала :" Поки перевесло літо не зв'яже, селянин спати не ляже." 
То ж так і живе село. З першими когутями прокидається, з останніми сонячними променями до хати забрьохує. Не можливо говорити, що заходить, бо від утоми часто і вечеряти не охота.
А всі ж хотять від мене чогось: хто їсти, хто пити, хто хороше походити...
А перед зануренням у океан сну птахи співають, а коли стемніє, заливаються солов'ї. І триває та солов'їна пісня аж до ранку, і залітає у відчинене   вікно вісточкою про гаряче прекрасне літо.
А як же чудово вдень находила гроза!
Моргала дівиця - блискавиця бровою, а грім тупав ногою, бо сердився, що строптиву не може поцілувати, а приречений ганятися або втікати всенький час.
Після теплого грозового  дощу калюжі заохотили небо у воду подивитися. Хмарки  ж білі, ошатні пропливали у синяві небес і казали, що дощ полив посіви, городи, ліс і приніс благоліп'я для всього живого.
Прекрасний червень викохає урожай, а лигень-грозовик подбає, щоб доспіло жито, пшениця та інша снедь. І передасть жнивневі доробок , який треба йому зібрати.
Адже в давнину серпень нарекли жнивнем.
Ой -  гой, як спекотно на полі влітку...
Повітря аж переливаєтьмя на горизонті від спеки. Сушить сонце сінокоси, виспілює жито - пшениченьку.
А ще ж літо  і святкувпти любить.  Пройдеш селом на Святу Трійцю і побачиш клечиння на воротах , на дверях до хати й хлівів, аір на вікнах. Це щоб нечиста сила не прийшла гостювати, або, не дай Боже, ніде не оселилася.
До хати зайдеш, а там трава по підлозі. Пахне так, що почуваєш себе легко...
Перед Святою бабуся з мамою завжди виполювали зілля на городі, щоби нечиста сила там не сховалася.
А молодь частіше всього збиралася на вечорниці на на Івана Купала. Івана робили з трави і квітів, стерегли зі співами і жартами, щоб з іншої вулиці хлопці не вкрали. Це був принциповий підхід щодо дівчат. Коли з якої вулиці вкрадуть купало, то вже ходять гуляти  на ту вулицю. Звичайно, через декілька днів все це забувалося і оживало в побуті через рік. Річка в нас у сусідньому селі, тому вінки за водою не пускали.
А які прекрасні "горобині ночі" !..
Коли мигає безгромова блискавка, а на небі зірок!..
То такий період в літі, коли ще нема важкої роботи, а воно,літечко, дає нам відпочинок перед осіннім збором урожаю. Воно ж розумне і добре тає літечко , тому і газдує з великим розумом: знає коли треба тепло і дощ тихий, а коли зливу, щоб аж шуміла, а коли й спекотні дні щоб були...