Святе дитинство

Пошуки Миколая 

Цієї зими з'явився у нас маленький песик. Жив поки що в хаті , бо дуже боявся холоду. Повідок для нього був такий великий проти цього пса грізного!.. Але песик ще не дисциплінований, міг будь за ким побігти , тому гуляв тільки на повідку.

Отже мої малі онуки , хлопчики п'яти і шести рочків , часто з ним гуляли. 

Зима лягла глибоким снігом і великими заметами 1 грудня. І на свято святого Миколая були замети до пояса. 

День був такий сонячний, гарний. Перед двором стежка, дорогу ще не розчистили.  Перед святом діти довго не спали. Але сон мара, поснули. Дорослі ж у цей час смаколиків їм під подушечки. 

Зранку діти зраділи, але були разом і розчаровані, бо вчергове не побачили святого Миколая. В обідню пору надворі потеплішало. Пора і погуляти вийти. Хлопці мої швиденько зібралися і пішли гуляти з песиком на повідку.

Коли через пару хвилин я вийшла на вулицю, була шокована. Онуки бігали заметами разом з собакою , не дивлячись на  глибину.

Я кричу:"Ану вилазьте!"

А до мене долинає:" Зараз. Слід знайдемо і вийдемо."

Я й не зрозуміла що то за слід. І аж увечері , коли прийшли мами з роботи , я почула відповідь: " слід святого Миколая шукали ,скоро виростем і не побачимо його."

Святе дитинство... Істини дитинства чисті і невинні. 

Як співає петушок 

Коли онучкові було трішечки більше рочку ,ми часто дивилися з ним у вікно ,якщо надворі було холодно. Ось потрібно мені щось зробити ,то він стоїть на стільчику і розповідає мені що робиться за вікном. 

Я ж тим часом справляюся зі своїми справами. Ось і тепер я мию посуд , а білочуби мали хлоп'ятко стоїть на стільчику дивиться в вікно і каже: " Он , прийшов і петухкає і петухкає."

Я , не розуміючи про що це він, перепитую. А наступної миті зауважую , що наш петух привів під вікно майже всіх курочок і співає, просить їсти. 

Ось так співає петушок, виявляється він  "петухкає". 

Осіння казка

Що таке казка? Скажете це щось незвичайне, незбагненне. А якщо подивитися хоч раз добрим і пильним поглядом навкруги, то побачимо її кожного дня. 

Влітку малює казку сонце, ріка , що гомонить, малює її птахи своїм співом. А осінь - земля виколисує ще з літа.

Першого ж осіннього дня сонце замріюється. Мабуть мріє воно знову про довгі ясні дні, коли буяє цілодобове життя , сповнене радощів і пташиного співу. Воно, омите рясними краплистими дощами , охороняє свою тайну, одвічну красу життя , яку ніхто до кінця так і не зміг розгадати досі.

Понтрує літечко той момент , коли у тонкощах переходу до осінньої пори починає дихати спокоєм ліс, раніше гаряче повітря таємно підказує нам,  що воно вже не таке як літепло, а ріка довго дрімає зранку перед пробудженням...

Ще довго будуть хлюпатися в чистій водичці качки, лебеді, гуси, пролітаючи транзитним експресом нашої ностальгії за літом.

І буде ця пора прекрасною своїм особливим шармом  кожного року : то печальною плакальницею, а то радісною сонячною мрією, то вітряною мелодією смутку, коли є про що сумувати , а то просто буде читатися як загадка.

Є у осені свій характер. Він мінливий але до стоту гарний. І може тому ,що я сама жінка ,порівнюю і осінь з жінкою вже з ніжною усталеною красою, яка струмує з її рухів плавних і безмірно ніжних та прекрасних.

Порівнюю осінь з хазяйновитою господинею у якої все до ладу , все на своїх місцях складено. А всім бажаючим кравчиня-осінь ще й сукеньки пошиє та вишиє , вигаптує шовковими нитками дивовижні свої орнаменти, неначе на нашій вишиванці.

Ковток щастя 

Завжди , у будь-яку пору року, наша красуня Корюківка для мене прекрасна. 

Живу я недалеко від містечка, але все життя працювала тут , у Корюківці.

Перший візит у 1981 році відбувся дощливого похмурого дня.  Окрім того тоді розбудовувався центр і все виглядало ще не зовсім естетично. 

Але згодом я закохалася у ці вулиці, площі, маленький сквер під липами, у привітних людей. 

Весною вона мені нагадує річечку , що гомонить жвавими повними водами , де на берегах розквітають різнобарвні квіти. 

Осінню пишається містечко настояною сонцем красою , ніжністю зрілості. 

А взимку жіночно закутується воно в теплу білу шаль і спостерігає за всіма нами тихо і мудро. Лірична природа не дає спуску жорстокості завойовників, не обумовлює бездіяльності її жителів.

Тому кожен вихід сюди для мене ковток щастя, хвилини зустрічей зі знайомими і дорогими людьми.

Епізод 

За вікном сніжить.Зима. Маленький хлопчик вже втретє пробує вдягти штанці. Але марно. Не виходить: то навиворіт штаненята, то в одну халошу обидві ніжки влазять. Але то не біда. 

На сніг з вікна можна дивитися і безштаньком. Оченята уважні , сині-сині , а білочуба голівонька чепурненьким личком липне до шибки: " Ой , як  гално..."

Рибалка 

Цього вихідного дня пройшов невеликий теплий дощ ,слід від будь-чого добре випечатувався .

Дід і тато зібралися опівдні та й пішли на рибалку, А маленькому Андрійкові всього рік і місяць, тому збираємося з ним та зі старшими сестричками до магазину. Тепле сонечко засвітило, пригріло ласкаво.

 Напоготові стоїть дитячий візочок, це для Андрійка таксі. Але поки взулися, де ж та дитина? Всі , навіть сусіди, бігаємо і його шукаємо . 

За 15 хвилин помічаю його слідок у відбитку чоловікового чобота . Далі бігом дорогою і ось тобі наш рибалка, з лозинкою на плечі крокує до річки дорогою . Але спереду біля повороту поросла височезна кропива. Вона жалиться, а ручки та ніжки голенькі , тому став і голосно плаче. Адже зрозумів що сам і далеко.

 Ой малеча ж ти моя! Схватила на руки, слізки осушую поцілунками . Ось і таке трапляється

Диктант 

Якось влітку рано прибіг до мене онучок, що перейшов до п'ятого класу. Я ще куховарила , але дитина попросила щоб я з ним диктант написала.

Звичайно під рукою нічого не було : ні книги ,ні газети. Тоді я стала біля вікна і почала йому описувати ранок.