Інтерв‘ю про вибори

Микола Жарких, головний редактор, після завершення виборів взяв у мене інтерв’ю для нашого клубного журналу “Спадщина”. Наводжу його повністю.

Інтерв‘ю журналу “Спадщина” :

Як Ви стали довіреною особою І.О.Зайця?

З Іваном Зайцем ми знайомі досить давно: були одними з фундаторів українознавчого клубу “Спадщина”, разом з іншими організували перший в Києві масовий мітинг “Екологія і ми” в 1988 р. Я брав безпосередню участь в організації і проведенні зборів за місцем проживання на масивах Новобіличі і Академмістечко, де був висунутий кандидатом в народні депутати України І.Заєць. Тому цілком природно, що поряд з іншими – А.Запольським, професором Інституту колоїдної хімії, асистентом КІБІ І.Бойком, О.Білоцерковцем, О.Куликом – став його довіреною особою

В чому полягали Ваші обов’язки як довіреної особи?

Доводилось кілька разів виступати замість нього на зустрічах з виборцями, але перш за все – це організаційна робота. Створення і розширення мережі груп підтримки в усіх частинах Святошинського виборчого округу № 17. Узгодження агітаційних заходів з кандидатами в депутати і їх командами, що балотуються на цій території в міську і районні ради. Планування і організація проведення різних за формою агітаційних заходів. Створення груп громадських спостерігачів, що стежили за перебігом голосування і підрахунком голосів на дільницях в день виборів. Велику роль відіграв організаційний досвід, набутий в процесі роботи в “Спадщині”.

Яку допомогу надавала Вам громадськість? Зокрема, осередки і члени Руху? Чи задоволені Ви цією допомогою?

Ми працювали в постійному контакті з людьми з осередків Руху: Товариства української мови Ленінградського району, зокрема таких крупних підприємств як ПО “Електронмаш”, Київський мех.завод, КИАВО ім.Антонова, інститутів АН УРСР тощо. Я задоволений їхньою допомогою. Завдяки тому, що в гуртожитку на Туполева 5а постійно діяв клуб демократичних сил Ленінградського району, що об’єднував кандидатів у депутати і їхні групи підтримки, створилися надзвичайно сприятливі умови для узгодження дій у передвиборній кампанії. Була можливість вислухати одне одного, визначаючи позиції і проводити одночасно агітацію зразу за кандидатів у два або три рівні – Верховну, міську, районну ради. Це заощаджувало час і сили і було корисною знахідкою. Створення таких блоків підтягувало шанси всіх учасників, але, думаю, це не однозначно. Наприклад, в 129 міському окрузі програш Івана Малковича, який йшов у міськраду і одночасно активно агітував за І.Зайця у Верховну Раду, суттєво знизив ставки Зайця. Останній також програв на окремих дільницях 129 округу. Досвід цієї кампанії вимагає детального аналізу.

Чи були випадки тиску на Вас як на довірену особу кандидата від Руху?

На мене особисто – не було.

Які форми агітації застосовувала команда І.Зайця? Наскільки ці форми були ефективними?

Найбільш ефективною була агітація по квартирах. Живе слово і вручена в руки листівка діє найкраще. Виступи кандидата на підприємствах або біля прохідних /разом із пікетами/ також дають хороші результати. Добре себе зарекомендували пікети в людних місцях /прохідні заводів, станція метро, магазини/ зі врученням листівок. Великий психологічний вплив на конкурентів справило несподіване використання наочної агітації в автобусах. Розклеєні листівки в цю виборчу кампанію активно здиралися, тому дієвість такої форми була невисокою.

Ще менша користь була від офіційно організованих зустрічей з кандидатами за місцем проживання. Вони вважалися успішними, коли чисельність присутніх виборців досягала числа кандидатів і їх команд разом взятих. Ми повністю відмовились від вкладання листівок в поштові скриньки, бо практично люди не читали.

Чи були випадки явно недоброзичливого ставлення до І.Зайця? Провокаційні питання? Антиагітація? Як Ви протидіяли таким випадкам?

Незручні і провокаційні питання – це перевірка кандидата на міцність. Думаю, що це нормальне явище в передвиборній кампанії. Антиагітація була в значній кількості. Особливо в другому турі. Випущено було близько п’яти типів листівок антизайцівського спрямування. Крім того, йшла усна антиагітація з наклепами і брехнею, в яку були включені вчителі шкіл, а через них і учні. Наприклад, в одній квартирі на Борщагівці, куди ми прийшли агітувати, маленький хлопчик 8-9 років з радістю повідомив: “А-а, це той Заєць, що одинадцять років аліментів не платить”. Нажаль, такі випадки не були поодинокі.

Протидія була така. Заявлений протест в окружну виборчу комісію, а також в Ленінградський райвиконком і в райком КПРС. Крім того, в усній формі ми при агітації роз’яснювали виборцям брехливість зазначених листівок і чуток. Антиагітацію ми не практикували, бо вона може давати зворотні результати.

Ще з попередніх виборів ми знаємо, що тяжкою бідою були сварки між командами і довіреними особами кандидатів-суперників? Як було з цим у Вас?

Особливих сварок не було. Були непорозуміння на першому турі, коли балотувалося 14 претендентів, і, як не дивно, між командами, що входили в демократичний блок. Претензії були такого роду, нібито клеїлись листівки поверх листівок суперників або те, що демократичний блок вирішив на останньому етапі підтримувати тільки кандидатуру І.Зайця, а інших претендентів залишив самих на себе.

Зрештою, тільки один випадок можна вважати, коли колега по демократичному блоку, голова Координаційної Ради РУХУ Ленінградського району В.Гейченко, який вибув з боротьби на першому турі, перед повторним голосуванням виступив перед виборцями з закликом голосувати за суперника І.Зайця – директора ВО “Електронмаш”, члена Ленінградського райкому КПРС А.Назарчука.

Чи було задовільним матеріальне забезпечення виборчої кампанії з боку держави? Як конкретно це виглядало?

Забезпечення було незадовільним. Було видруковано 1 тис. листівок на першому турі виборів і стільки ж - для другого туру. Більш нічого.