Виборча кампанія у Верховну Раду України 1990 р.

В листопаді-грудні 1989 р. почалась підготовка до виборів народних депутатів в Україні до Верховної Ради, Київську міську та районі ради м.Києва. Від “Спадщини” в депутати заплановано висовуватись: І.Заєць – у Верховну Раду, О.Мосіюк і В.Кулініч – в Київську міську Раду, І.Щербак – у районну раду.

Висувати кандидата в депутати Верховної Ради можна було від трудових колективів або за місцем проживання. Іван Заєць запропонував мені стати його довіреною особою на виборах. Він вирішив балотуватись тільки у Верховну Раду, хоча закон дозволяв одночасно (для страховки) балотуватись і в міську, і в районну ради. Перші його спроби висуватись в трудових колективах були невдалими. В академмістечку в Інституті (здається геохімії) крім нього зі своїми передвиборчими програмами виступили інші демократичні кандидати. Серед них була конкуренція, бо трудовому колективу дозволялося висувати лише одного кандидата. На одному з таких зібрань він програв Сергію Головатому, на другому – Олександру Ємцю. Він тоді ще був недосвідченим оратором. Ми жили в “гостинці” Академії наук в Новобіличах (вул. Генерала Наумова 19). Якось вранці, перед виходом на роботу він зайшов до мене додому. «Летимо» - каже, маючи на увазі другу невдалу спробу висунути свою кандидатуру. Але голос повний енергії і впевненості в майбутній перемозі. Його оптимізм і віра надихали, незважаючи на поразки.

Висування за місцем проживання

Врешті-решт нами було прийняте рішення висування Івана здійснити за місцем проживання. Такий шлях був надзвичайно складний організаційно, але більш надійний. Виборчі комісії, що приймали документи і реєстрували кандидатів у депутати, могли причепитися до будь- яких формальних дрібниць. Тому потрібно було ретельно ставитись до всіх пунктів процедури проведення зборів. Я зустрівся з моїм старим приятелем, свідомим українцем, Валерієм Петровичем Друченком – викладачем історії в школі № 230 на масиві Новобіличі. Він домовився зі своєю дирекцією і на 26 грудня на 7 годин вечора були призначені збори по висуванню кандидатів у народні депутати. Важливо було зібрати необхідну кількість мешканців масиву, зареєструвати їх перед початком зборів, кожен мав мати з собою паспорт. Були запрошені на збори представники виборчої комісії. Була проведена величезна агітаційна робота, щоб зібрати людей в кінці робочого дня і замість вечері змусити їх прийти і сидіти на зборах. Члени ініціативної групи ходили по квартирах і переконували людей прийти. По поштових скриньках розкладались запрошення. Багато сімей прийшли з дітьми, в тому числі Іванова дружина Світлана прийшла з дочкою Ярославою і моя Оля принесла малу Надійку (їй було тоді 2 роки). Перед початком зборів чимало дітей бігали по коридору школи.

Я головував на цих зборах. Іван виступив зі своєю доповіддю. Йому поставили запитання, були ще виступи. Несподівано для нас, організаторів, один із мешканців масиву теж вирішив висунути свою кандидатуру. Не пам’ятаю, з якою програмою він виступив, але коли почали голосувати, то за нього було лише 2-3 людини. Решта підтримала висування кандидатури Івана.

За кілька днів протокол зборів було зроблено і передано до Виборчої комісії Святошинського виборчого округу № 17. Після цього залишалося чекати, чи зареєструють Івана кандидатом і чи нема якихось претензій до документів. Все пройшло добре. Всього по 17 Святошинському округу зареєстрували 14 кандидатів: Бугайко, Гейченко, Дяченко, Заєць, Кирилюк, Максименко, Назарчук, Пахомов, Радчук, Савчук, Синякова, Ступін, Стадник, Юрченко. В січні місяці, здається, Іван отримав посвідчення кандидата в депутати. Почалась підготовка до виборчої кампанії.

Заява на проведення зборів виборців по висуванню кандидатів в депутати Верховної Ради УРСР

Додаток до заяви з підписами виборців

Запрошення для участі в зборах по висуванню кандидатів в депутати