Глава 10

Пройшло 3 місяці, Аріелла і Дамір почали звикати до свого нового життя. Хоча їхні стосунки все ще залишалися "фіктивними" на словах, емоції між ними почали набирати нових відтінків.

Одного ранку Аріелла, прокинувшись, відчула легкість у тілі. Вона вирішила провести ранок на свіжому повітрі, пройшовшися парком поруч з їхнім будинком. Це була чудова можливість побути на самоті і розібратися зі своїми думками.

Коли вона повернулася, Дамір вже був на кухні, приготувавши каву і сніданок.

— Доброго ранку, Аріелло, як прогулянка? — привітався він, подаючи їй чашку кави.

— Доброго ранку, Даміре. Це було чудово, дякую. Прогулянка допомогла мені розслабитися, — відповіла вона, приймаючи каву.

— Я радий це чути. Сьогодні у нас насичений день. Ми маємо зустріч з новими партнерами, — повідомив він.

Аріелла кивнула і взялася за сніданок. Вони продовжили говорити про плани на день, намагаючись залишати особисті почуття осторонь.

На роботі, вони обидва трималися професійно. Аріелла працювала над новими проектами, а Дамір керував командою з впевненістю. Проте, всередині них вирували емоції, які важко було приховати.

Під час обідньої перерви Аріелла вирішила поговорити з подругою, Оленою, про свої переживання.

— Олено, ти маєш трохи часу? Мені потрібно поговорити, — звернулася вона до подруги.

— Звісно, Аріелло. Давай вийдемо на терасу, — відповіла Олена, беручи свою чашку з кавою.

На терасі Аріелла почала розповідати про свої відчуття.

— Я не знаю, як це пояснити. Ми з Даміром почали жити разом, але це все ще фіктивні стосунки. Проте я почала відчувати щось більше, — зізналася вона.

— Це нормально, Аріелло. Ви проводите багато часу разом, підтримуєте одне одного. Можливо, ці відчуття справжні? — припустила Олена.

— Можливо. Але я боюся, що це лише ілюзія через нашу ситуацію, — відповіла Аріелла.

Олена поставила свою руку на плече Аріелли, намагаючись її заспокоїти.

— Тобі потрібно дати собі час. Якщо ці почуття справжні, ти зрозумієш це з часом, — порадила вона.

Аріелла кивнула, усвідомлюючи, що Олена права. Повернувшись до офісу, вона вирішила зосередитися на роботі і не думати про свої особисті переживання.

Ввечері, коли вони повернулися додому, Дамір помітив, що Аріелла була задумливою.

— Щось сталося? Ти виглядаєш засмученою, — запитав він, сідаючи поруч з нею на диван.

— Ні, все добре. Просто важкий день, — відповіла вона, намагаючись усміхнутися.

— Якщо тобі потрібно поговорити, я тут, — сказав він, тримаючи її за руку.

Аріелла відчула тепло його руки і зрозуміла, що йому не байдуже. Вона вирішила довіритися йому.

— Даміре, я не можу більше приховувати свої почуття. Я почала відчувати щось більше, ніж просто дружбу або фіктивні стосунки. Але я боюся, що це лише ілюзія, — зізналася вона, дивлячись йому в очі.

Дамір на мить замовк, обдумуючи її слова. Потім він повільно сказав:

— Аріелло, я теж відчуваю щось більше. І я думаю, що це не просто ілюзія. Ми пройшли через багато разом, і ці почуття реальні.

Аріелла відчула полегшення, почувши його слова. Вона зрозуміла, що їхні стосунки можуть стати справжніми, якщо вони будуть працювати над ними разом.

— Можливо, нам варто спробувати, — сказала вона, ніжно посміхаючись.

— Так, давай спробуємо, — погодився Дамір, обіймаючи її.

Цей вечір став початком нової глави в їхньому житті. Вони вирішили працювати над своїми стосунками, відчуваючи, що разом можуть подолати будь-які труднощі.