Глава 9

Минуло кілька тижнів, і життя Аріелли та Даміра стало трохи більш стабільним. Вони навчилися жити разом і підтримувати один одного. Проте нові виклики не змусили себе чекати.

Одного ранку Аріелла прокинулася від того, що Дамір вже був на кухні, готуючи сніданок.

— Доброго ранку, Аріелло, — привітався він з посмішкою, коли вона увійшла до кухні.

— Доброго ранку, Даміре, — відповіла вона, сідаючи за стіл. — Ти вже приготував сніданок? Це приємний сюрприз.

— Я подумав, що нам потрібно трохи більше позитиву в нашому житті, — сказав він, подаючи їй тарілку з омлетом і свіжими овочами. — Як ти себе почуваєш сьогодні?

— Трохи краще. Втома все ще не відпускає, але це вже не так страшно, як раніше, — зізналася вона, починаючи їсти.

— Можливо, нам варто звернутися до лікаря? — запропонував Дамір, сідаючи поруч.

— Ні, думаю, це просто стрес і зміна обстановки, — відмахнулася Аріелла. — Але дякую за турботу.

Після сніданку Дамір вирушив на роботу, а Аріелла залишилася вдома, щоб відпочити і подумати про свої подальші кроки. Вона вирішила провести день, розслабляючись і готуючись до повернення на роботу після лікарняного.

Увечері, коли Дамір повернувся додому, Аріелла зустріла його з посмішкою.

— Як пройшов день? — запитала вона, коли він увійшов до вітальні.

— Досить напружено. Ми мали кілька важливих нарад і нових проєктів, — відповів він, знімаючи піджак. — А як твій день?

— Я відпочивала і готувалася до повернення на роботу. Вирішила трохи змінити своє ставлення до всього, — зізналася вона.

— Це добре. Я думаю, що позитивне мислення допоможе нам обом, — погодився Дамір.

Наступного дня Аріелла повернулася до офісу. Вона відчувала певне хвилювання, але була рішуче налаштована працювати над новими проєктами. Колеги зустріли її з посмішками і запитаннями про її самопочуття.

— Аріелло, ми так раді, що ти повернулася! Як ти себе почуваєш? — запитала одна з її колег, Олена.

— Дякую, Олено. Вже краще. Я готова повернутися до роботи, — відповіла Аріелла, намагаючись звучати впевнено.

Перший день після повернення був досить напруженим. Дамір, хоч і намагався підтримувати професійну дистанцію, все ж іноді підходив, щоб перевірити, чи все гаразд.

— Як ти тримаєшся? — запитав він під час перерви, підходячи до її столу.

— Все добре, просто потрібно трохи звикнути до робочого ритму, — відповіла Аріелла, вдячно посміхнувшись.

Увечері, коли робочий день добіг кінця, Дамір підійшов до Аріелли.

— Що скажеш, Аріелло, підемо додому разом? — запитав він, пропонуючи їй свою руку.

— Так, звісно, — погодилася вона, відчуваючи полегшення від того, що важкий день нарешті закінчився.

Вдома вони сіли за вечерю, яку приготувала Аріелла. Вечір минув у спокійній атмосфері, вони говорили про роботу, плани на майбутнє і просто насолоджувалися компанією одне одного.

— Даміре, я хочу подякувати тобі за всю підтримку. Я знаю, що це нелегко для нас обох, — сказала Аріелла, дивлячись йому в очі.

— Ми разом в цьому, Аріелло. І я вірю, що ми зможемо подолати всі труднощі, — відповів він, ніжно посміхаючись.

Цей вечір став початком нового етапу в їхньому житті. Вони зрозуміли, що разом можуть впоратися з будь-якими викликами, і що їхні фіктивні стосунки можуть стати справжніми, якщо вони будуть працювати над ними щиро і з любов'ю.