Глава 8

Пройшло два тижні після того, як Аріелла взяла лікарняний за власний рахунок. Весь цей час вона відчувала постійну втому та нудоту. Кожного дня, ледве встаючи з ліжка, вона намагалася знайти сили для простих повсякденних справ. Але стан лише погіршувався. Одного дня їй стало так погано, що колеги викликали швидку допомогу. В лікарні їй повідомили, що вона вагітна, і це викликало в неї шок та паніку.

Кілька днів Аріелла залишалася вдома, намагаючись зрозуміти, що робити далі. Її думки були розгублені, а емоції коливалися від страху до гніву. Одного вечора, коли вона лежала на дивані, до її дверей пролунав дзвінок. Це був Дамір. Він приїхав, щоб дізнатися, як вона почувається, і чи зробила вона аборт.

Аріелла не хотіла його бачити, але він не здавався. Коли вона нарешті відкрила двері, він побачив перед собою виснажену, бліду жінку, яка виглядала набагато слабкішою, ніж зазвичай.

— Аріелло, нам потрібно поговорити, — почав Дамір, намагаючись стримати своє хвилювання.

— Про що говорити, Даміре? Це все через тебе, — вона дивилася на нього з гнівом у очах.

— Я розумію, що тобі важко. Але ми повинні разом вирішити цю ситуацію, — він говорив спокійно, хоча всередині нього все кипіло.

— Разом? Ти серйозно? Ти думаєш, що я хочу цього? Я не готова стати матір'ю, і я не хочу цієї дитини! — голос Аріелли зірвався на крик.

— Аріелло, послухай мене. Це не тільки твоя дитина. Ми повинні думати про її майбутнє, — Дамір намагався її заспокоїти, але його слова тільки більше роздратовували Аріеллу.

— Ти хочеш, щоб я виховувала дитину одна? На мою зарплату? Ти взагалі уявляєш, як це важко? — вона плакала і кричала одночасно.

— Я не залишу тебе одну. Ми знайдемо рішення, — він зробив крок вперед, намагаючись наблизитися до неї.

— Немає ніякого 'ми'. Я зроблю аборт, і все закінчиться, — Аріелла спробувала втекти, але раптом відчула сильний біль в животі.

Її обличчя змінилося, і вона схопилася за живіт, знепритомнівши прямо перед Даміром. Він злякано підхопив її на руки і викликав швидку. У лікарні їм повідомили, що у Аріелли ледь не стався викидень, але лікарям вдалося врятувати дитину.

Дамір з полегшенням видихнув, дізнавшись, що дитина в порядку. Коли Аріелла прийшла до тями, її обличчя було мокре від сліз.

— Краще б я втратила цю дитину, — промовила вона тихо, і ці слова поранили Даміра до глибини душі.

— Не говори так, Аріелло. Ми пройдемо через це разом. Я буду поруч, я обіцяю, — він тримав її за руку, відчуваючи, як вона тремтить.

— Я не знаю, чи зможу я це зробити, — зізналася вона, дивлячись на нього очима, повними сліз і відчаю.

— Ти зможеш. Ми зможемо. Я пропоную тобі фіктивні стосунки. Ми будемо разом для нашої дитини, забезпечимо їй все необхідне. Я допоможу тобі у всьому, і ти не залишишся одна, — його слова були сповнені рішучості та щирості.

Аріелла дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи варто довіряти йому. Її серце билося швидко, але всередині неї зароджувалася надія. Вона не знала, що чекає попереду, але відчувала, що їм варто спробувати.

****

Наступного дня Аріелла все ще відчувала слабкість, але вже не була настільки розгублена. Вона сиділа вдома, обдумуючи пропозицію Даміра. Її роздуми були перервані дзвінком у двері. Це був Дамір, який прийшов знову, цього разу з квітами та коробкою улюблених цукерок Аріелли.

— Можна увійти? — запитав він, тримаючи квіти у руках.

— Так, звісно, — відповіла Аріелла, впускаючи його до квартири.

Вони сіли на диван, і Дамір поставив квіти на стіл.

— Я довго думав над нашою ситуацією, — почав він. — І вирішив, що ми повинні діяти разом. Я серйозно про фіктивні стосунки. Ми можемо жити разом, я забезпечу тебе і дитину. Це не буде справжнім шлюбом, але ми будемо родиною для нашої дитини.

Аріелла мовчки слухала його, намагаючись зрозуміти, чи це правильне рішення.

— Даміре, я боюся, що це може ускладнити наші життя. Ми ледве знаємо один одного, а тепер ти пропонуєш жити разом? — її голос був сповнений сумнівів.

— Я розумію твої побоювання. Але подумай про дитину. Вона повинна мати стабільне життя, батьків, які її люблять і підтримують. І навіть якщо ми не будемо разом як пара, ми можемо бути хорошими батьками, — його очі були сповнені рішучості.

— Але я не готова до цього. Я не знаю, чи зможу бути хорошою матір'ю, — Аріелла опустила голову, відчуваючи вагу відповідальності.

— Ти не одна. Я буду поруч. Ми зможемо впоратися з усіма труднощами разом, — він ніжно взяв її за руку, відчуваючи її тремтіння.

Аріелла глибоко зітхнула і нарешті підняла погляд на Даміра.

— Добре, я згодна спробувати. Але якщо це не спрацює, ми повинні будемо знайти інше рішення, — сказала вона з обережним оптимізмом.

Дамір посміхнувся, полегшено видихнувши.

— Домовились. Ми зробимо все можливе, щоб забезпечити нашій дитині найкраще життя, — він стиснув її руку, відчуваючи, як між ними починає виникати новий зв'язок.

Того ж вечора Аріелла почала збирати свої речі, готуючись до переїзду до Даміра. Вона відчувала змішані емоції — страх, невпевненість, але також і надію. Вона знала, що попереду на них чекають складні часи, але також і можливість створити щось нове.

Наступного дня Дамір допоміг Аріеллі переїхати до його квартири. Вони розпакували речі, облаштували новий простір і спробували адаптуватися до спільного життя. Перші дні були важкими, адже обидва звикали до нових обставин і намагалися знайти спільну мову.

Аріелла часто відчувала втому і роздратування, але Дамір завжди був поруч, підтримуючи її і допомагаючи з усіма справами. Вони багато говорили про свої плани, обговорювали, як виховуватимуть дитину, і намагалися знайти компроміси у всіх питаннях.

Одного вечора, коли вони сиділи на кухні за чашкою чаю, Аріелла вирішила підняти важливу тему.

— Даміре, я хочу, щоб ми встановили кілька правил. Ми повинні бути чесними один з одним і відкрито обговорювати всі проблеми, які можуть виникнути, — сказала вона, дивлячись йому в очі.