Глава 27

Кіра досі не могла повірити.

- Марія? – Не вірячи мовила вона. – Нащо ти це робиш?

Марія нахилилася до неї, схопила с заду зв’язані руки та підтягнула її, щоб вона сіла. Вона сіла біля неї, взяла тацю, другою рукою взяла булочку та підсунула її до рота Кіри.

- Давай їж.

Коли Кіра продовжувала мовчати та не розтулила губи, Марія невдоволено зціпила зуби та насупила брови.

- Якщо ти поїси, я відповім на всі твої запитання. А їх в тебе багато, я знаю.

- Гаразд, але тільки розв’яжи мені руки і я сама поїм.

Марія невдоволено кинула булку на тацю.

- Я що дурна, я не хочу, щоб як тільки я розв’яжу тобі руки, ти намагалася втекти.

- Я не втечу, в мене ще ноги зв’язані.

- Ага, а то коли руки вільні ти не здатна звільнити ноги?

Кіра не сперечалася, тому, що вони обидві знали, що Марія права.

- Тож давай їж.

Кіра здалася і ледь помітно кивнула. Марія знову взяла булочку та простягнула до її губ, Кіра відкусила шматочок, булочка була смачна, але в її роті відчувалася як труха, вона ледь пережувала та ковтнула, потім відкусила ще декілька шматочків та відмовилася далі їсти сказавши, що не голодна. Марія змусила її ще поїсти вівсянку з медом, потім все зібрала та сказала, що віднесе та повернеться і відповість на її питання, як обіцяла.

Сидячи було легше спробувати дотягнутися до труби, щоб спробувати звільнитися, але тільки вона дотягнулася та почала терти мотузки, як знову увійшла Марія. У її голові усе гуділо, вона й не чула, як Марія поверталася.

- Можеш не намагатися, краще сядь зручніше.

Кіра притислася до стінки, її спина припинила нити. Вона полегшено зітхнула і зло подивилася на свою подругу та працівницю Марію.

- Що ж, я слухаю.

Марія знову таки сіла біля неї та розвернулася, щоб вони могли дивитися друг другу в очі.

- Я ніколи не вважала Павла вартим тебе, коли ви розійшлися, я всіляко підтримувала тебе, я була потрібна тобі, я допомагала, стала не замінимою на роботі, а потім ти почала зустрічатися з цим своїм дуркуватим сусідом Кирилом, я гадала полякаю тебе й він втече, але він прилип як той реп'ях. Невже ти не бачиш, що він не вартий тебе?

Кіра мовчала та не могла повірити у те що чує. Це не вкладалося у її голові.

- Авжеж не бачиш. – Похитала головою Марія. – Ти ніколи не бачила, що для тебе краще.

Кіра вже не витримала.

- А ти хіба знаєш? Це моє життя, кому як не мені знати.

- Хто втішав тебе, коли ти плакала, що з Павлом нічого не вийшло, що ти тепер сама, я втішала. Де була твоя сестра? Не поруч, вона влаштовувала своє життя, а я була поруч, я завжди була, поруч, допомагала, втішала, а ти така сліпа та невдячна. Ну що ти знайшла у тому Кирилі?

Кіра знову мовчала. Вона не збиралася відповідати на її питання, хоч Марія багато говорила, Кіра все одно не могла збагнути про її наміри.

- Чого мовчиш? Годі мовчати, скажи хоч щось.

- Я не знаю, що казати, не знаю чого ти від мене хочеш. Я просто хочу повернутися додому. Обіцяю я не піду в поліцію, ти просто поїдеш і ми про усе забудемо.

Замість відповіді Кіра почула тільки неперервний сміх Марії. Їй так хотілося влупити Марії, але нажаль вона могла тільки гнівно дивитися на неї. Коли сміх вщух, вона все ж відповіла.

- Ні, дорогенька, так не буде.

- А як тоді буде?

- Деякий час, ти тут посидиш, поміркуєш, а потім, коли тебе перестануть шукати, я впевнена це буде недовго, ми поїдемо з міста та почнемо нове життя в іншому місті. Я впевнена, що ти зрозумієш, що я роблю це для тебе.

- Не зрозумію. Нащо це тобі.

- Невже ти так й незрозуміла? Я кохаю тебе і була впевнена, що це взаємно, доки не з’явився цей Кирил.

Кіра втратила дар мови. Це не вкладалося у її голові. Марія була їй другом та цінним співпрацівником. Вона намагалася пригадати, коли дала їй якийсь натяк та не змогла пригадати.

- Я цінувала тебе, так, але я ніколи не давала тобі натяку.

- Ти можеш це заперечувати зараз, але ти допомогла мені зцілитися у важкий для мене час, підтримала, дала роботу, коли ти розсталася з Павлом, я думала, що зцілю тебе, що це час для нас, але я ще не втрачаю надію.

- Ти не в собі. Ти вбила людину, ти переслідувала мене.

- Ой, не варто перейматися тим детективчиком, сам винен, в нього все б вийшло, та я помітила його, коли він стежив за мною. В мене це виходило набагато краще, а він ще гроші з людей за це брав.

- То не вбивати ж його за це, ти могла його викрасти.

- Він набагато важчий за тебе, вбити теж було непросто.

Щось у її кишені запілікало. Вона подивилася, підвелася.

- На цьому ми на сьогодні прощаємося.

- Що сталося? Куди ти йдеш?