Глава 19

Сказавши Оксані, що хоче погуляти та заодно вигуляти Лею, Кіра схопила сумочку та вибігла з квартири, доки сестра не почала питати, чому вона йде сама й не запропонувала їй піти з нею.

Вона не хотіла, ще більше брехати. Але їй також набридло, що ніхто нічого не може з'ясувати, що усі її тільки втішають, а самі теж чекають, як на пороховій бочці, коли знов трапиться щось лихе. Годі чекати, треба, щось робити, інакше можна збожеволіти і щастя не буде. І я не хочу, щоб трапилось, щось із Кирилом, якщо ця людина хоче мені нашкодити.

Повернувши за кут, Кіра викликала таксі. Лея була в неї на повідку. Сподіваюся Андрій не буде заперечувати, що я прийду з собакою.

На вулиці було вже темно і трішки прохолодно, вона переступала з ноги на ногу і шкодувала, що не взяла хустку. Прийшло повідомлення, що таксі прибуде через дві хвилини. Кіра продовжувала подумки заспокоювати себе, що вона робить все правильно, і якщо з детективом, щось вийде, то вона зможе надати данні та інформацію батькам, Кирилу та Оксані, щоб вони не сильно кричали на неї.

Нарешті приїхало таксі. Сівши вона перевірила повідомлення, було декілька пропущених милих від Кирила і одне з роботи від Олега. Відповівши Кирилу та додавши закоханий смайлик, Кіра насупилася читаючі повідомлення Олега. Замовник відмовився від їх послуг в останню мить, коли вони вже виконали заказ і треба було тільки доставити. За всю її практику такого раніше не відбувалося. Відповівши Олегу, вона написала Марії.

Чудово, наче мені мало про що думати треба, ще й на роботі проблеми намалювалися.

Кинувши мобільний знову до сумочки, Кіра дивилася у вікно. Їй подобалося у центрі міста, люди тут наче ніколи не сплять, завжди хтось гуляє, закохані чи разом із дітьми чи хтось вирішив сам пройтись нічним містом. Скрізь світилися вогні, було багато закладів, куди можна зайти погрітися чи просто поїсти.

Таксист оголосив, що вони вже приїхали і назвав суму, розрахувавшись, Кіра вийшла з машини та одразу подзвонила Андрію, щоб він її направив куди далі йти.

Його офіс було легко знайти. На рецепції її попросили трохи зачекати. Офіс був сучасний та чистий, було дві двері, які вели у кабінети. Вона сиділа на коричневому дивані, неподалік від неї сидів чоловік, який постійно дивився на годинник.

Коли її запросили зайти, вона зробила глибокий вдих і видих і зайшла. Андрій був коренастим світловолосим чоловіком з вусами. Спочатку його вигляд розсмішив її, але вона знала, що він хороший спеціаліст.

- Вітаю.

- Вітаю. Давайте мені матеріали, я поки буду дивитися, а ви мені паралельно усе розкажіть.

- Насправді матеріалів не так й багато, ось усе, що в мене є, а також роздруківка повідомлень.

- Гадаю цього вистачить.

Кивнувши, Кіра почала розповідати все з самого початку, з того самого повідомлення та фото, коли вона обідала з сестрою. Він інколи щось питав у неї, та робив помітки у блокноті.

- Ну що ж, гадаю я зможу вам допомогти знайти вашого переслідувача.

- Дякую, я дуже на вас розраховую.

- Зроблю все що у моїх силах, але мушу попередити, що мені доведеться інколи спостерігати за вами, але на відстані і мені потрібні ваші контакти, колишніх друзів, чоловіків і усіх з ким ви зараз спілкуєтесь.

- Добре, все що скажете. А коли ви зможете надати мені інформацію?

- Це не від мене залежить, але буду намагатися як змога швидше.

- Ще раз дякую. Я надішлю усе, що ви просили на почту.

- Добре. До побачення.

- До побачення.

Вона смикнула повідець Леї. Йти додому вона вирішила пішки, врешті решт Лею такі треба вигуляти. Дорогою додому їй багато о чому треба було подумати.