Глава 16

Пожежники сказали, що це був підпал, хтось кинув пляшку з запалювальною сумішшю у вікно. На щастя вони швидко приїхали і вдалося врятувати частину будинку. Коли можна було зайти та забрати речі, Кирило зайшов, а вона чекала із собаками на дворі.

Кіра була пригнічена. Невже це знов трапилось? Чи може це бути її переслідувач? Чи це просто якийсь хуліган і їм просто не пощастило? Так багато запитань на які боязно отримувати відповіді.

Вона присіла біля собак, зарилася обличчям у хутро Леї, а іншою рукою чухала за вушком Хана. Вона почувалася комфортно та захищено. 

Коли вийшов Кирило з їх речами, які вдалося врятувати, це було небагато, але добре що вдалося хоть щось врятувати. Його обличчя було теж сумним та пригніченим. Він поставив чемодан біля неї. 

- Ти дзвонив власнику?

- Так, Людмила була м'яко кажучи не в захваті, коли їй вишлють скільки обійдуться збитки, вона хоче щоб ми їх сплатили.

- Це справедливо, хоча не ми влаштували пожежу.

- Згоден. Я ...

Було очевидно, що він хотів щось сказати але стримався. Вона хотіла знати усе.

- Кажи, я не буду нервувати.

- Я вважаю, що це навмисно підпалили, тому що ми знімали цей будиночок, що це був твій переслідувач.

Важко зітхнувши, вона кивнула.

- Мене теж відвідала така думка. Як вважаєш нам варто звернутися у поліцію із цим?

- Авжеш. Я ще хочу спитати, чому минуло стільки часу, а вони досі його не спіймали.

Вона погодилася з Кирилом. Він мав рацію і вони теж занадто розслабилися та були безтурботними, коли мали бути уважними, а не наївно полагати, що переслідувач зник сам собою.

- Добре, поїхали додому, нам тут більше нема чого робити.

Вони подивилися востаннє на будиночок, де ще недавно були щасливі. Кирило взяв чемодан, вона повідці і вони пішли до машини.

-

Повернувшись додому, вони розібрали речі та одразу лягли спати. Дорогою, Кирило, зателефонував до поліції, там сказали, що вони мають завтра прийти у відділок та написати заяву. 

Скільки вже можна цих заяв. Коли з їх боку, будуть хоч якісь дії.

Цієї ночі Кіра погано спала, тому одразу почула гучний гавкіт собак. Вона перелякалася, вони  очевидно гавкали на щось конкретне чи на когось.

Кіра почала будити Кирила. Він одразу прокинувся, весь сполоханий.

- Щось трапилося?

- Я невпевнена, але здається щось відбувається унизу. Чуєш як гавчуть собаки.

Він кивнув. Встав з ліжка, порився у прикроватній тумбочці та протягнув їй револьвер. Кіра перелякано подивилася на нього.  

- Тримай та залишайся тут, я піду подивлюся що там. 

Побачивши її переляк, він поцілував її.

- Не бійся, це на всякий випадок. Будь тут і чекай мене.

Вона кивнула. 

Очікування було найнестерпнішим, вона прислухалася до усіх звуків, її серце гучно билося, що їй здавалося, що воно може вистрибнути з грудей. Кіра вирішила заспокоїти себе та зробити дихальну вправу, коли почула кроки на сходинках. 

Серце почало битися ще швидше, вона взяла револьвер та сховалася за дверима. Коли повернулася ручка і увійшов Кирило, вона полегшенно видихнула.

Він заспокоїв її та обійняв, поцілувавши у лоб він промовив.

- У будинку нікого не було, я всюди подивився, собаки гавкали на вхідні двері. Я вимкнув сигналізацію та подивився, що там. Хтось облив червоною фарбою двері.

- Ти вважаєш, що це переслідувач?

- Так і я завтра піду у відділок і не піду звідти, доки вони хоч щось не скажуть, що в них є, що вони за весь цей час знайшли чи взагалі робили вони хоч щось.

Вона змогла тільки кивнути.

Минулого тижня не змогла додати главу і цього тижня із запізненням, мені дуже шкода, але так склалися обставини. Більше сподіваюся форс мажорів не буде. Не забувайте додавати книгу у бібліотеку та ставити оцінку і буду дуже вдячна за коментарі. Дякую усім моїм читачам♥️