Глава 6

Життя Кіри повернулося до її звичної рутини, ніяких сталкерів та анонімних повідомлень. Коли вона розмовляла по скайпу або телефону із сестрою вони не підіймали цю тему, хоча Оксано один раз намагалась, Кіра припинила це одразу сказавши, що усе тихо і краще то забути, бо то був просто дурний жарт.

Тиждень був важким, та їй це подобалось, не було часу на сум та дурні думки, особливо на думки про її сусіда Кирила. Вечеря у понеділок ввечері так гарно пройшла, Кіра почала по-іншому дивитися та відкривати для себе Кирила, та вона вважала це не правильним, по-перше вони сусіди, по-друге він нещодавно розірвав довгі стосунки та й по-третє їй самій зараз не до нових стосунків. Тож вона намагалась як можна рідше думати про свого гарного сусіда.

Марія все добре виконала та перевірила і навіть надіслала їй фото звіт. Добре було мати тлумачного заступника. Тим часом Кіра розробляла новий дизайн квіткової арки. До них із замовленням звернулись молодята, які хотіли не просто квіткову арку, а щоб були ще кульки та паперові метелики, наречена дуже полюбляє метеликів і навіть на сукні в неї будуть вишиті стразами.

Ненароком їй згадалася власна весільна сукня, це була мереживна сукня з довгими мереживними рукавами, пишною юбкою, овальнім вирізом так що стирчали кісточки та відкритою спиною. Це була сукня її мрії, в решті решт вона вважала, що вийде заміж один раз на все життя і ніколи не думала, що вона розлучиться. Що її обранець виявиться не одним єдиним, а сволотою.

Несподівано постукали у двері її кабінету, вона вважала, що це хтось із її співробітників, яка була несподіванка, коли це виявився Кирило.

 - Привіт. Я не заважаю?

- Привіт. Все гаразд, проходь.

Він зайшов до її кабінету, сів на крісло навпроти її стола.

- Щось трапилося?

- Та ні я просто проходив повз та вирішив зайти. – Збентежено сказав Кирило, проводячи рукою по темному волоссю. – Жінка на ресепшині сказала, що ти тут.

Кіра була спантеличена та не знала, що казати, коли пауза почала її дратувати вони випалила.

- Ну раз ти просто зайшов привітатися, чи не хочеш випити зі мною кави, в мене через десять хвилин перерва.

- Із задоволенням.

Він нарешті посміхнувся і виглядав трішки розслабленим відтоді як зайшов.

Голос у середині неї кричав про три проти кудись йти із Кирилом, та коли він їй так посміхається і всередині вона радіє його компанії, чому ні, з рештою це просто кава у робочу перерву, а не побачення і це ні до чого не зобов'язує.