Повна книга

Розділ 1

Я стояла біля вікна, склавши руки навхрест, і дивилася, як тітка Леся йде вулицею до нашого будинку. На ній легкий сарафан, волосся заплетене в косу, а на плечі висить полотняна сумка. Погляд у неї рішучий, а в мене всередині все затерпло.

Вона звернула на наше подвір’я, привіталася з моїм батьком і запитала, де моя мати. Той рукою вказав на прочинені двері кухні.
— Оленка там обід розігріває. Проходь, вона тебе чекає, — сказав він, увічливо посміхаючись.

Тітка Леся зайшла на кухню, а я вийшла на сходи й всілася так, щоб бачити перший поверх крізь прочинені розсувні скляні двері. Там починалася важка — найважча — розмова у моєму житті.

— Що це ти, Лесю, сьогодні службу пропустила? — озвалася мама. — Я оглядалася-оглядалася, а ти так і не прийшла.
— Ой, Олено, я вже пару днів трохи прислабла. Зараз тобі все розкажу. Тільки давай, постав на чайник, кави поп’ємо. Я ж отут наливочки вишневої принесла. На обід по п’ятдесят. Будем?

— Наливку? — засміялася мама. — Оце ще що за свято?
— Ну, давай, хочеш наливку — будемо наливку, — додала вона, відставивши каструлю. — Я ж учора «Спартак» спекла. Чи будемо спершу обідати?
— Ні, давай, діставай «Спартак». Роби каву й став стаканчики. Я не голодна.

Мама витягла з холодильника торт, поставила стаканчики, зварила каву й сіла навпроти тітки Лесі, уважно прислухаючись, що то за така розмова, що Леся вся бліда і на себе не схожа

— Тут таке діло, Оленко… — почала тітка Леся здалеку. — Повертаюся я позавчора з роботи швидше, бо була наша черга лічильники перевіряти. І застаю таку картину у саду: на гойдалці сидить твоя Віра і гірко ридає, а перед нею Вадим стоїть на колінах і щось її вмовляє.

Від побаченого я аж оторопіла, потім підійшла ближче. Віра бліда, вся тремтить від сліз.

Закликала їх в будинок — Бо за парканом у мене ж Марина живе… То вона менше знає, краще спить, а то вся вулиця буде знати швидше за нас всю ситуацію.

Отже посадила їх на кухні, дала води твоїй Вірі, щоб трохи заспокоїлася. І кажу:

— Давайте розповідайте, що сталося.

— Ти, Оленко, наливай, — сказала тітка Леся з легкою усмішкою, — бо зараз буде найцікавіше.

— І, знаєш, візьми келихи побільше, — додала тітка Леся, гірко усміхаючись, — бо ці твої під горілку явно не до цієї розмови.

Мама напружилася, але послухала тітку Лесю. Встала, дістала бокали для вина.

— Такі підійдуть? — запитала вона. — Чи іти по відро з-під комори? Засміялась мама

— Отже, — почала тітка Леся, глибоко вдихнувши, — твоя Віра ридає, Вадим весь труситься, а я на них дивлюся і геть не розумію, з чого починати свій допит.

— Давайте так, — додала я, серйозно поглядаючи на дітей. — Кажіть, як є, бо інакше ми не зможемо вирішити цю проблему. Що у вас сталося?

Вадим стиснув Віру за руку й сказав тихо:

— Ми вчора дізналися, що Віра вагітна.

На кухні запанувала тиша. Мама взяла стакан, перехилила його і ковтнула наливку.
Тато, який проходив повз відчинене вікно, зупинився, і всі на мить завмерли

— Лесю, ти при своєму розумі? — вигукнула мама. — Я щойно бачила Віру. Вона, як ні в чому не бувало, готується завтра йти в одинадцятий клас.

— Ну, то добре, вчитися ж треба, — сказала сусідка, трохи заспокоюючи маму. — Хай іде. Правда, закінчити доведеться екстерном. А все решта — по плану.

— По якому плану, Леся? — вигукнула мама. — Твій Вадим поступив на перший курс, моя — іде в одинадцятий клас! Які діти? Ти зглузду з’їхала!

— Віро! — закричала вона.

Я сиділа непорушно, думала: ще трохи — і все… мене.

— Оленко, заспокійся, — сказала тітка Леся спокійно, але твердо. — Не клич її сюди. Це не для них розмова.
— Ти мене не дослухала. Не чіпай дитини. — Вона зробила паузу — Я тут прийшла для того, щоб ми все вирішили.

— Лесю, ти здуріла? — вигукнула мама. — Що тут вирішувати? Вони ж самі діти! Куди їм ще народжувати зараз маля?

— Ну, напевно, не зовсім діти, — спокійно сказала тітка Леся, — якщо розібралися, щодо чого, і самі чекають дитину.
— Давай не психуй, — додала вона м’якше. — Я прийшла, щоб спокійно обговорити це питання.

Я говорила з Вадимом, коли діти вже трохи заспокоїлися. Вони хочуть одружуватися, і він вмовляв її не робити аборт.

Мама перехилила другий келих наливки і глянула у вікно на застиглого тата.

— Оленко, дивись, — сказала тітка Леся, розслаблюючи плечі, — якщо вони хочуть одружуватися, нехай розпишуться, візьмуть шлюб по-тихому і живуть собі спокійно — у вас чи у нас.
— Твоя Віра прекрасно встигає закінчити одинадцятий клас, — додала вона, — ну, може, на місяць екстерном швидше. А потім будемо по черзі мінятися відпустками, щоб вона склала вступні іспити в університет.

— Я тебе розумію, — спокійно сказала тітка Леся. — Ти зараз із опалу не сприймаєш ситуацію адекватно. Я вже вчора відлежала, і перший шок у мене минув.

— Якщо вже є дитина, не бери гріх на душу. І не заставляй грішити її. Хоче народжувати — хай народжує. Хочуть одружуватися — хай одружуються. А ми їм будемо допомагати.

— Ну, розженемо ми їх зараз, — втомлено сказала сусідка. — Вадим поїде вчитися. Віра зробить аборт. Ми їм усе життя переламаємо. Вадим любить Віру і хоче, щоб ця дитина народилася. То у чому проблема?

Мама сіла, задумалася і, здається, змирилась.

— Боже, мені тільки 37, — іронічно промовила мама. — Яка з мене бабуся?

батько, сперся ліктями на під віконник і, сміючись, звернувся до мами:

— Ей, бабулька, а ти ще така нічого!

Мама жбурнула кухонним рушником в тата. Він ухилився, і рушник вилетів на двір.

— Давайте, дівчата, — сміючись, додав тато, — діставайте третій келих, я йду до вас. І Лесю подзвони Івану, раз у нас тут родинна справа, то вже тоді пообідаємо разом і знайдемо спільне рішення, як молодят обвінчати.