Епілог

Прозорі гардини колихалися від лагідного вітерця. У повітрі літали аромати липи та кави з цинамоном. Жінка потягнулася та позіхнула, підвелася неквапливо з ліжка, застеленого фіалковими простирадлами. Саме цю кімнату вона бачила у хтивому передбаченні. Проте Тоні інколи здавалося, що спальня бачила значно більш палкі події, ніж тоді Кабаченко привиділися у розпеченій олії та жовтому борошні.

Зробивши кілька танцювальних рухів, накинула на себе пеньюар та попленталася до ванної кімнати приводити себе до ладу. Сьогодні був великий день — Тоня вперше опиниться перед очима князівської родини у якості головної провидиці князівства. Не дарма Юстина покладала на неї такі надії, наполягала на закінченні навчання, радила не квапитися ані з весіллям ані зі спадкоємцем та й взагалі наголошувала, що жінка, насамперед, має міцно стояти на ногах. І що бути тендітною та слабкою за спиною чоловіка можна й треба, але це не заважає будувати власні плани, втілювати свої мрії та йти вперед. Тоня й сама про це знала, але підтримка мудрої жінки була неймовірно надихаючою. Проте страшенно обурився Богуслав. З рештою, дуже швидко Тоня стала нареченою, а згодом і дружиною.

Але Антоніна була вдячна княгині не тільки за віру та підтримку. За пів року після феєричної втечі Тоні з дому, до будинку Кабаченків завітали жандарми. Батько отримав три роки тюрми та ще п’ять років виховних робіт за домашнє насилля. Олексі пощастило трошки більше, він обійшовся попередженням і лише трьома роками робіт. Тоня кровожерливо вважала, що цього навіть замало, проте це був прецедент, який мав неймовірний розголос, тож наступного разу будь-кому, хто захоче образити своїх рідних, доведеться добряче подумати наперед і ані на мить не забувати про страшні наслідки своїх жахливих вчинків.

На додачу був заснований фонд допомоги жінкам, що опинилися в скрутному становищі, а в кожному місті відкрилися центри підтримки жертв домашнього насилля. Будь-хто міг звернутися за допомогою й не залишався без підтримки. Інколи до центрів зверталися і чоловіки — жінки теж далеко не всі святі, хоч і потерпали від жорстокості зазвичай частіше.

Матері Антоніни, Орисі Кабаченко, скористатися їхніми послугами не довелося, проте жінка покинула чоловіка й остогидле сільське господарство — її розлучили з Остапом — відтоді жінка була вільна від нього і перед людьми і перед богом. З того часу вона прикладала усі зусилля, аби підтримувати жінок, які страждали від домашнього насилля. Звісно, всі ці центри були відкриті під патронатом родини Потороченків, але саме Орисю призначили головою благодійного фонду. А його серцем та душею вона стала сама.

Академії, як хотів міністр освіти та Артемій, не закрилися, полишаючи учнів напризволяще. Навпаки, почали відкриватися нові, щоб ще більше обдарованих дітей — і тих, хто не мав магічного дару, проте було шалене бажання навчатися, а грошей на це не було, — могли отримати гідну освіту. Старий корпус, нажаль, таки закрили. Проте лише не рік і лише для того, щоб відремонтувати як слід. Тож останні два роки Тоня приходила на заняття туди майже кожного дня.

Маруся Бокарева стала Ведмеденко. Хоч щось добре залишилося після зрадника-Артемія. Можливо, якби не його інтриги, Микола ще довго не наважився до погордливої дівчини підійти. Чомусь на мить Антоніні згадалася і її образа. Та так само, як і в Миколи з Марусею, все, що не робилося, вийшло на краще. Саме через дурнуватий спір та цю бісову «Спілку затятих спокусників» чоловік і звернув на неї увагу.

Шкода і не шкода одночасно було Тихона Безклепченка. Його не стратили, як Пороховського та міністра освіти Гідеона Кузьменка тільки через неймовірно велику магічну обдарованість. Але замість проєктування та будівництва вишуканих палаців, хлопця відправили до Східного військового форту. Там він мав відслужити десять років як звичайний солдат і, до того ж, виконувати роботу місцевого зодчого, будуючи казарми та відновлюючи зруйновані оборонні споруди. Тоня щиро сподівалася, що за цей час хлопець нарешті подорослішає та набереться розуму. Як би там не було, він був ще такою дитиною і потрапив під вплив того, хто мав непересічний авторитет та вагу у магічному світі.

Лариса Медиківська, як і сама Тоня, довчилася, але за подальшою долею колишньої подруги Закордонська не слідкувала. Вони так і не помирилися — занадто несподіваною та болючою була зрада.

— Готова? — русява маківка з’явилася у дверях ванної кімнати. Вже за кілька митей весь Богуслав прослизнув досередини й притиснув дружину до себе.

— Нервуюся, — хихотнула нервово Тоня. — Боюся, що я не десять з десяти.

— Тобі неймовірно пощастило, — прошепотів чоловік, перемежаючи слова цілунками, — я знаю чудовий спосіб, як заспокоїти дружину та додати їй впевненості в собі…