Розділ 13

Першу сукню посильний приніс наступного дня по обіді. Вона лежала в коробці й виглядала самою розкішшю кольору вишуканого червоного вина. Тоня могла тільки уявити — від кого такий подарунок. Пороховський, звісно. А хто ще? Він точно був в курсі, в якому фінансовому становищі його адептка, адже Кабаченко неодноразово просила в деканаті стипендію авансом і було б дивно, якби її куратор про це знав.

Вбрання виявилося неймовірним! Нічого зайвого. Трошки нижчим за коліна, з баскою, що приховувала зайве (на думку дівчини) і підкреслювала принади. Виріз стародавньою літерою V був створений спеціально, щоб ще більше виділити багате декольте. До сукні додавалася маленька сумочка для дрібниць на тонкому ланцюжку. Взуття, яке б пасувало до образу, Тоня мала. Чорні човники дівчина ще жодного разу не взувала, хоч вони підходили майже для будь-якого святкового образу. Вочевидь, свят в житті Кабаченко було зовсім мало.

— Мати Василева! — заволала Маруся, коли побачила подругу в новій сукні. — Ти стала схожою на геть юну маркізу. Чи баронесу. Чи ще якусь благородну високоповажну пані. Колір тобі пасує так, що навіть я не стрималася б і зізналася у палких почуттях.

— Та годі тобі! — засміялася Тоня. Їй теж подобалося відображення. Такою красивою, вбраною у відверто дорогий одяг, вона ніколи не була. І не почувалася. — Я все одно не зможу його прийняти.

Дівчата майже посварилися. Маруся доводила, аж піна з рота бризкала навсібіч, що неможна від такої краси відмовлятися. Тим паче Антоніна просто зобов’язана виглядати достойно. В кінці кінців, якщо партнерка пана викладача прийде в якомусь дранті, то над нею посміються і назвуть «бідося», а от над чоловіком можуть ще й познущатися «не зміг організувати своїй обраниці (ну той що, що лише на один вечір!) нормальне святкове вбрання». Подруги б ще довго сперечалися, але принесли другий пакунок.

В не меншій за попередню коробці лежала… Сукня! Тільки ця була кольору смарагдів, що видобувалися в горах Чибча. Човникова горловина залишала плечі відкритими, а поділ доходив до середини колін. Від насиченого кольору очі Тоні ставали ще зеленішими. Та й взагалі, друга сукня неймовірно пасувала дівчині. Як і перша. І, так само як і з першою коробкою, записки не було. Проте на дні теж лежала невеличка сумочка-клатч і ще оксамитовий мішечок з прикрасами: великими важкими сережками та тоненьким коротким ланцюжком із невеличким зеленим камінцем.

— Здається мені, — Маруся бухнулася в крісло та потерла обличчя, — що відправників цієї краси декілька.

— Та не може бути, — зітхнула Тоня й продовжила зачаровано дивитися на подароване вбрання. — Ну, най буде від Артемія. Його зацікавленість зрозуміла. А інший хто?

Дівчині хотілося, щоб хоча б одна сукня була від батьків. Але то марні надії. Батько ніколи б на таке не витратив грошей, а в мами просто тих коштів не було. Тим паче сезон тільки починався — одні витрати, де тим грошам взятися? Та може Маруся права? Якби подарунки були тільки від Пороховського, тоді чому все принесли не одразу?

— То яку ти обереш для балу? — вирвав з роздумів голос подруги.

— Третю, — буркнула Тоня. — Ми що, дарма весь ранок ходили крамницями й скуповували залишки тканин? От пошиє твоя знайома мені сукню, тоді й буду обирати.

— Я б, звісно, з тобою посперечалася, але раз домовилися, то ходімо. — Маруся аж підстрибувала. — І кабачки не забудь, на відміну від тих двох суконь, за третю доведеться платити наперед.

Кімната кравчині скидалася на захаращену дальню кімнату, в якій зберігають різний непотріб і ніколи його не розбирають. В дівчини, що представилася Офелією, все помешкання було завалене різними тканинами, дивними виробами та лякаючими манекенами. Сама ж майстриня вбралася в купу стрічок та мотузочок, що робили її схожою на сніп. Довершувало незабутній образ лелечине гніздо замість капелюха. Принаймні так цей витвір виглядав.

— Ти впевнена… — зашепотіла Тоня, але Маруся так цикнула на неї, що дівчина прикусила язика та уважно спостерігала за тою, яка обіцяла створити щось неймовірне. От тільки Антоніну ця обіцянка трошки напружувала. А що, як дівчина пошиє щось непристойне? Чи занадто дивакувате?

— Перестань так нервувати! — гримнула тим часом Бокарева. — В тебе, раптом щось піде не так, є з чого обрати. Годі трястися! Діставай свої клаптики.

Офелія споглядала за дівчатами й про себе посміювалася. Скільки вона таких невпевнених бачила? І скільки таких не змогли побороти страхи та упередження й не те, щоб отримати результат, а навіть замовити. Але кравчині навіть подобався такий підхід — якби кожна адептка знала, що за її сукнями звертається навіть княгиня, двері Офелії виносилися б цілодобово спраглими до моди та розкошів дівчатами. За цим гармидером, непотрібними манекенами та навіженим виглядом чудово приховувалась майстерність зі справжнім талантом.

Дівчина дивилася на свою клієнтку. Непоганий матеріал — є з чим працювати. Руде, зібране в неохайний пучок, волосся можна буде перетворити на локони та додати кілька гілочок у волосся. Сіре і рожеве чудово поєднується й додасть свіжості дівочому вигляду. Взуття… Офелія вдоволено потерла долоньки. Вона палала тим, що робила. Потягнула носом — аромат магії краси та творення літав навколо кравчині.

— Можеш поки що зайнятися своїми передбаченнями, — кинула Тоні й примружила очі, уявляючи кінцевий результат і все, що для цього потрібно.

— Я не спалю тут усе? — Кабаченко дістала невеличку пательню (якщо весь час тягати сімейну з чавуну — можна зірвати спину) та переносну горілку. — Виглядає пожежонебезпечно.