Розділ 10

Ранок знову розпочався зі стуку в двері. Він був значно тихіший за вчорашній, проте все одно неочікуваний. Гуртожиток був повний і не спав від самого світанку — деякі курси досі навчалися, хтось складав останні чи перші іспити. А хтось, так само як і Кабаченко, все склав і просто чекав на подію року, але намагався не спати довго, щоб не пропустити все найсмачніше в столовій. Посеред сьогоднішньої круговерті адептів в академії, Тоню тішило тільки те, що вона вже давно прокинулася й просто лежала, ліниво листаючи роман про кохання. Вона полюбляла таке читати час від часу — чом би не підгледіти, як там в інших, якщо в самої нема?

Стук повторився. Точно не примарилося! Дівчина підвелася та, натягнувши поверх нічної сорочки халат, попленталася до дверей. На порозі стояв незнайомий хлоп в так сильно відпрасованих штанях, що стрілки «різали» очі й намагалися сперечатися з природніми неідеальними лініями. Він церемонно схилився в глибокому укліні, а потім простягнув дівчині конверта. Тоня взяла листа й хотіла розпитати посильного, але той спритно вклонився ще раз та вже сховався за рогом — чутно було лишень квапливі кроки сходами.

Дівчина підійшла до вікна. Конверт обпікав пальці й ніби змушував скоріше себе відкрити. Дівчина оглянула його з усіх боків і, не знайшовши жодного підпису, нарешті зламала печатку. Герб на ній був для Тоні незнайомим, але вона й не була обізнана в геральдиці. В листі виявилося лишень кілька рядків. Почерк був знайомим — як не впізнати манеру письма, коли другий рік поспіль отримувала коментарі до своїх робіт з передбачень.

«Антоніно, вітаю!

Упевнений — кілька днів буде більше ніж достатньо, щоб обдумати мою пропозицію щодо балу. Пропоную прогулятися разом, подивитися один на одного за межами академії. Обирай день та час, зручний для тебе.

Артемій Пороховський»

— Головне, щоб не в парку атракціонів, — пробурмотіла Тоня й повернулася до дверей. Знову хтось стукався, навіть промайнуло в думках: Артемій прийшов вимагати відповідь!

— Це моя кімната чи двір прохідний? ­— зітхнула невдоволено, але двері відчинила. Зелень дівочого погляду схрестилася із сірим туманом очей Богуслава. Чоловік похмуро поглянув на лист в дівочих руках і Тоня швиденько сунула запрошення до кишені. Ні до чого афішувати залицяння викладача. Хоча… Раптом вона погодиться, то ці загравання стануть очевидними взагалі для всіх.

— Доброго ранку, Тоню, — усміхнувся Закордонський. В руках він тримав пакет та підставку з двома стаканами, від яких пахло чимось смачненьким так сильно, що в животі Тоні завурчало.

— Привіт, — дівчина відійшла на крок, пропускаючи ранкового гостя всередину. — Навіщо прийшов?

— Напоїти тебе кавою та пригостити випічкою.

— Хіба зі столової можна виносити їжу?

— Хіба їжа є тільки в столовій? — брова кольору стиглого жита вигнулася немов від здивування.

— Маєш рацію, — Тоня, упіймавши чоловічий погляд на незастелене ліжко, хутко прикрила розібрану постіль покривалом. — Почекай трошки, мені треба привести себе до ладу.

Вона витягнула з шафи першу-ліпшу сукню, сховала в його складках білизну та майнула до ванної кімнати. Із дзеркала на Тоню дивилася розпатлана незнайомка з червоними щоками. В очах палахкотіло полум’я — чи то пекельне, чи то хворобливе. Візит Богуслава виявився хоч і приємним (немов у романі, які вона полюбляла), проте сюрпризом. Звісно, їй хотілося виглядати охайно та привабливо, але вже вкотре він бачив її з воронячим гніздом на голові та ошалілим поглядом.

Тоня поплескала холодною водою в обличчя, щоб якось прийти до тями та притушити пожежу на щоках. Зробила кілька глибоких подихів і, вже значно спокійніше, почала наводити красу. Якщо такою можна було назвати чищення зубів та плетіння простої коси — на більше не було часу.

Богуслав сидів в кріслі та роздивлявся дівоче помешкання. Кидалися в очі плетені килимки-кола, мереживо на покривалі та вишиті занавіски-задергушки. Чоловік немовби опинився в бабусі в селі, куди батьки відправляли його кожного літа. Там йому подобалося лишень поки зовсім малим був, а вже далі страшенно не любив їздити до старої — занадто просто, занадто приземлено. Саморобні оздоблення, плетені вручну килими, проста невибаглива їжа — все це було не до вподоби юному паничу. Проте з батьками в той час посперечатися не міг і він їхав.

Закордонський був аж шостим сином і великих здобутків від нього не очікували. Чоловік не наслідував батьківського спадку, не мав тяжіння до релігії та прийняття сану, гарна наречена йому теж не світила — таких цікавили спадкоємці, а не мізинок без статків. Він і в цій богом забутій академії опинився тільки через те, що вдома було навчатися значно дорожче. Дивно, що батьки вирішили зекономити саме на цьому, адже магія була не широко поширена. Хоч рідкістю теж не була, але Богуслав був щедро обдарований і мав непогані перспективи.

Чоловік завжди мав стати номером один: привернути увагу батьків, довести свою першість старшим братам та сестрам, купатися в обожнюванні навколишнього середовища. Зрештою, він останнє отримав. Тут, в академії, його вважали найбажанішим холостяком серед адептів. Єдиний, хто міг би змагатися з ним за жіночу увагу, був Артемій Пороховський. Але він — викладач. Серед адептів академії рівних Богуславу не було. До того ж, більшість дівчат не знала справжнього становища іноземного красеня і щиро розраховувала стати якщо не королевою, то хоча б герцогинею. Звісно, благородним титулом він свою майбутню дружину обдарувати не зможе, але й в злиднях вони жити не будуть. Та й до настільки важливого кроку в житті кожного чоловіка Богуслав був не готовий. Хто знає, може він зі своєю магією врятує якогось правителя й титул в нього все ж таки буде?