Розділ 9

Богуслав сидів, затуливши обличчя долонями. На мить чоловікові здалося, що він опинився в якомусь прителепкуватому сновидінні. Не заспокоювали навіть напівтемні коридори старого корпусу та живий вогонь гасових ламп.

В звичній для їх збіговиськ авдиторії було як ніколи багатолюдно. Зібралися всі — прийшли навіть ті, які відвідували зустрічі двічі на рік. Спілка гомоніла, немов вулик, до якого без усілякого запрошення завітав ведмідь. Хлопці обговорювали виступ Тихона. Хтось казав, що Безклепченко — красунчик. Але це, скоріше було знущанням, ніж компліментом. Інші — що він, звісно, красунчик, але вчинити таку дурню міг тільки телепень.

Закордонський був цілком згодний з усіма твердженнями, адже вони не сильно різнилися між собою. Хіба що формулюванням. Що треба мати в голові, щоб вчинити дикі танці посеред коридору жіночого поверху в гуртожитку?

— Скажи мені, шановний, — почав Богуслав повільно. Авдиторія затихла в очікуванні. — Що спіткало тебе на подібний… ем… інтертеймент?

Члени «Спілки затятих спокусників» загомоніли знов. Ватажок був безперечним авторитетом. І полюбляв використовувати незнайомі слова та вирази.

— Я згадав все, чому ти нас навчав! ­— голос Тихона зірвався до півнячого крику. — Полистав ще посібник.

— Саме там було написано, що для зваблення жінки потрібно стрибати, немов тебе за сраку гусак щипле?

— Ні! Звісно, такого там не було.

— Тоді що тебе надихнуло?

— Всі кажуть… І в книзі написано… Треба розбудити свого внутрішнього звіра, показати жінці свого хижака. От я… Немов хижий птах… Танці для зваблення.

Богуслав зітхнув та прикрив на мить очі: вчиш їх, вчиш, а вони! Замість того, щоб бути впевненими в собі та випромінювати чоловічу силу та магнетизм, вони сприймають слова буквально й виглядають цілковитими посміховиськами.

— Що ж, — піднявся неквапливо та оглянув свою «паству». — Тихоне, ти програв у цьому парі й вибуваєш з наших перегонів. На додачу, через ганебну поведінку, що паплюжить честь всіх членів спілки, я виключаю тебе.

Авдиторія вибухнула здивованими виголосами. Воно й не дивно, за весь час існування спілки — жодного виключення не було. Але й потрапити до неї було зовсім нелегко. Кожен хлопець, що був зараз тут намагався пригадати, чи не вчинив він щось ганебне, через що може стати наступним кандидатом на виліт.

— Засідання закінчене. — гримнув Закордонський на збентежених послідовників. — Ти зможеш спробувати знову вступити до спілки наступного року. На загальних засадах і якщо зможеш подолати всі випробування.

— Але ж ти випускаєшся…

— Отже, чудова нагода сповістити усіх присутніх, що замість мене наступного року спілку очолить Микола Ведмеденко. Сподіваюсь, що він прислухається до моїх рекомендацій і просто так повернутися невігласу не дозволить.

Зі свого місця підвівся невисокий міцний парубок. Брунатне волосся хвилею падало на очі, що ніби світилися з середини бурштиновим полум’ям. Він хоч і закінчував лише другий курс, проте вже мав певну вагу та вплив. Та й дівчатам подобався. Було в ньому якесь дивовижне поєднання медвежої моцності та аристократичної вишуканості: при малому зрості та майже квадратній статурі, рухи були на диво легкими, а спілкувався хлопець так, немов все життя вивчав та сам створював балади про лицарів та прекрасних леді. Богуслав не сумнівався, що зробив вірний вибір.

— До балу ми більше збиратися не будемо. Кожен і так має завдання. Зустрінемося вже після танців в холі та підіб’ємо підсумки. З рештою, по тому, хто з ким прийде і з ким піде, вже можна буде зробити певні висновки.

Хлопці поволі підводилися й мовчки виходили. За кілька хвилин в авдиторії залишилися тільки Богуслав та Микола. Майбутній очільник спілки не виглядав здивованим. Ані виключенням Тихона, ані своєю новою посадою. Щоправда, він мав трошки інше бачення щодо організації та роботи їхнього клубу, але то вже він наступного року буде потрохи вводити ті зміни. Ведмеденко похлопав чоловіка по плечу та поцікавився, як пройшло перше побачення та чи було досягнуто заплановане.

Богуслав усміхнувся лишень одним кутом губ та похитав головою. Друг розпитувати не став та, попрощавшись, теж пішов. Ясна річ, що скоро вони побачаться в гуртожитку, але зараз Микола розумів — товаришу потрібен простір та усамітнення.

В авдиторії повисла тиша. Богуслав підійшов до вікна та подивився на вулицю. Ліхтарі світили жовтим теплим світлом, більшість дерев оцвіли. Хлопці поспішали до гуртожитку та чимчикували все бистріше. Вони розмахували руками та, вочевидь, голосно обговорювали останні новини. Один за одним погасивши ліхтарі, чоловік вийшов та причинив двері. Порожні коридори відлунювали його кроки, але це лишень допомагало Богуславу зібрати думки до купи.

Побачення з Кабаченко вийшло невдалим. В цьому він мав зізнатися хоча б самому собі. І якби на його місці опинився хтось інший, чоловік міг би дати слушну пораду або заслужений виговір. Але це трапилося саме з ним — він вирішив йти стандартною схемою, а вона не те, що не спрацювала. Навпаки! Все пішло шкереберть від самого початку. Хіба тільки з соняшниками він влучно вигадав. Та геть не врахував, що Тоня… Дідько! Йому страшенно не хотілося навіть подумки називати дівчину особливою, проте так воно й було.

Вулиця зустріла його теплим вітерцем та ароматом бузку. Він все ще обдумував, як діяти далі і чи спрацює у випадку з Тонею принцип близько-далеко. Черговий подих вітру розкуйовдив волосся й Богуслав зупинився, щоб зібрати русяві пасма до купи. Сусідньою алеєю крокували два чоловіки й голосно сперечалися.