Розділ 6

Чоловік стояв мовчки та поглядав на Тоню. Йому було б більше до вподоби, якби вони зустрілися внизу. Але той клятий Тихон все зробив через одне місце. З рештою, як робив завжди. А ганяти хлопця, немов поштового голуба, з черговим посланням Богуслав не став. Для його плану так навіть краще — чудовий спосіб проявити зацікавленість. Дівчата часто-густо приймали нічого не варті дії за широкі жести.

Тоня підвелася й чоловік здивовано підійняв брови — на відміну від більшості дівчат, вона ніби геть не збиралася зваблювати, чи хоча б сподобатися. Це було вперше, коли до нього на побачення вбиралися в штани, замість спокусливої сукні. Проте вже за мить, Богуслав змінив думку. Коли Кабаченко зачиняла за собою двері й повернулася до нього спиною.

— Куди ми йдемо? — спитала дівчина.

— Хіба дівчата не полюбляють сюрпризи?

— Хіба тут окрім мене є якісь інші дівчата?

Чоловік засміявся та підставив ліктя, щоб Тоні було зручніше триматися. Дівчина поклала вузьку долоньку на міцне чоловіче передпліччя. Глибоко вдихнула — знову це неймовірне поєднання льоду та хвої.

— Ми йдемо в парк розваг, — пояснював він, доки вони спускалися сходами. — Потім до ресторації.

— До якої? — Тоня залюбки пропустила б перший пункт. На відміну від більшості подруг, вона не вважала, що дівчина має їсти немов маленька пташка.

— До «Морської розкоші від Аврелія Фойєта», — Богуслав замовк в очікуванні реакції. Потрапити до цього закладу було неймовірно складно. Треба було бронювати столик за кілька місяців, але чоловік був постійним клієнтом і місце для нього знаходили завжди.

— Вечір обіцяє бути незабутнім… — промовила Тоня, проте в голосі дівчини того захоплення чоловік не почув.

Біля дверей гуртожитку вже стояв екіпаж і Тоня потягнулася до дверцят.

— Дозволь, я допоможу, — Богуслав обережно притримав дівчину за лікоть і відчинив двері.

Антоніна сіла й склала руки на колінах. Страшенно хотілося сказати, що подібна «допомога» зайва і історія її точиться з тих часів, коли дівчата фізично не могли відчинити собі двері. Через страшенно важкі, велетенські й незручні сукні. В ті часи тільки завдяки чоловікові, слугам або чималим тренуванням жінка могла потрапити всередину. Тепер такої необхідності нема. Але Тоня мовчала — чоловік старався. Маруся казала, що не варто зайвий раз розповідати, як треба, бо потім доведеться весь час все робити самій. Щось в цьому було, бо на баштані ніхто не робив за дівчину її роботу. Навпаки, бачили, що впоралася, і додавали ще.

Тим часом Богуслав вже сів за кермо.

— Готова?

Тоня хотіла відповісти щось на кшталт «я народилася готовою», але не встигла — екіпаж заревів й зірвався з місця. Дівчина поглянула на Богуслава — чоловічі губи розтяглися в задоволеній усмішці.

Паркувальний майданчик був майже повний і довелося зробити кілька кіл, щоб знайти вільне місце. Нарешті вони зупинилися.

— Сиди на місці, — ткнув у дівочий бік пальцем Богуслав, усвідомлюючи, що ця аж занадто самостійна дівчина зараз поткнеться виходити без підставленої чоловіком руки.

Як тільки Богуслав вийшов, Тоня закотила очі — вона й не збиралася лізти поперед батька в пекло. Раз вже сам усадив, то най сам і дістає. І якщо вже хоч собі не брехати, то дівчині все одно була приємна така увага. Незвична, часом ніби недолуга, але приємна. Іноді можна розслабитися і відчути себе не робітницею баштани, не адепткою магічної академії, не сильною та розумною, а сильною, розумною, проте тендітною та ніжною квіточкою.

Богуслав подав дівчині руку й та не відмовилася. Проте з цупких чоловічих пальців забрати долоню не дозволив. Так і повів до парку розваг, що заманював вогнями та жвавими мелодіями. Навіть на майданчику було чутно голосну музику, сміх й заполошні крики. Місто жило своїм вечірнім життям. Люди розважалися. Тоня б не здивувалася, якби їм зустрілася тут половина академії.

— Як пройшов іспит? — через кілька хвилин мовчання нарешті спитав Богуслав.

— Склала, — задоволено усміхнулася дівчина. — Видіння прийшло навіть швидше, ніж очікувала. І дуже чітке! Навіть не довелося роздивлятися ті візерунки з борошна та олії годинами.

— І що ж тобі привиділося? — Богуславу справді стало цікаво. Дівчина розповідала про свої досягнення із такою жагою!

— Ну, — зам’ялася Тоня на мить. Вона сумнівалася й не знала, чи варто про таке розповідати саме Закордонському. До жандармерії йти вона не хотіла, та й що вона їм сказала б? А от Богуславу чом би й ні? Відтепер то буде його клопіт. — Я побачила, що старий корпус академії купив і перебудував під власний маєток міністр освіти Гідеон Кузьменко. І запропонував взагалі закрити всі академії, як ті, які втратили доречність.

— Тобто твої передбачення — це не райдужні мрії про кохання, а серйозні видіння про політику та гроші?

— Звісно! — обурилася Кабаченко. — Гадаєш, якщо я — дівчина, то в мене замість мозку рожеві шмарклі?

— Вибач, вибач, раптом образив. — підняв обидві руки до гори Закордонський. Він справді бовкнув то й не подумав. І тепер запланований довгий вечір міг завершитися тут і зараз. Та щось у дівочому передбаченні його чіпляла. Він продовжував усміхатися, але раз за разом прокручував нові відомості в голові. — І що, ти розповіла про це Пороховському?