Розділ 5

Чим ближчий ставав вечір, тим більше Тоня нервувала. На ліжку були розкладені всі сукні, але остаточного вибору дівчина так і не зробила. Воно й не дивно — гардероб в неї був не дуже. І страшенно не хотілося виглядати на фоні Закордонського бідною родичкою, що приїхала з села на кордоні.

В двері хтось пошкрібся — Антоніна аж підскочила. Збиратися на перше повноцінне побачення виявилося не так весело, як вона собі уявляла.

Відчинила двері. На порозі стояла Маруся, встромивши руки в боки.

— Чи ми з тобою від учора не подруги? — заявила подруга, відтіснила Тоню з проходу й увірвалася штормовим вітром до кімнати.

— Мммм… — не дуже розумно промукала Антоніна.

— От що «мммм»? Хіба ти не мала мені розповісти, що Закордонський надіслав квіти?

— То ти не про іспит прийшла дізнатися…

— Нащо мені твій іспит? Я і без розповіді знаю, що все ти склала. Тим паче Артемію. — щиро обурилася Маруся. — А от що змовчала про букет… Тим паче від кого!

— Ти ж вже сама все знаєш. Може навіть краще за мене! — примружилася Тоня.

Подруга дійсно була першою в академії пліткаркою. І як вона дізнавалася найцікавіші подробиці — для всіх було таємницею. Дівчата між собою шушукалися, ніби в Марусі, окрім зіллєваріння, був ще один дар. Але чи то був надзвичайний слух, чи хист до передбачень або вміння втиратися в довіру та визнавати останні новини — адептки так і не дійшли згоди.

— Мені відомий тільки сам факт! Але я страшенно жадаю подробиць. Коли? Як так вийшло? — дівчина нарешті всілася в крісло і роззирнулася. — Таааак… Здається, ти кудись збираєшся. І, дивлячись на купу суконь та твій ошалілий погляд, це буде побачення. Допомога потрібна?

— Так! — Тоня полегшено видохнула. — Ти — моя рятівниця!

— От так би й одразу! — Маруся ніби ображено закотила теренові очі. — Що це буде? Ресторація? Театр? Прогулянка парком?

— Не знаю, — промимрила розгублено й витягла вже значно пожмакану записку. Подруга вихопила папірець й швиденько прочитала.

— Тоді ховай сукні назад до шафи.

— І в чому я піду? В нічній сорочці?

— В штанах й приталеному піджаку. — Маруся вже стояла біля розчахнутих дверцят шафи та впевненою рукою діставала те, про що казала. — І ось цю сорочку.

— Чому штани? — Тоня була страшенно здивована. — Хіба сукня не кращий вибір?

— Кращий! Але вибір суконь ти, вибач, маєш не найліпший. — похитала головою Маруся. — І якщо вважати побачення за останній шанс підчепити вигідну партію, то сукня — ідеальний варіант. Але в тебе ще все життя попереду. Може ти йому після сьогоднішнього вечора гарбуза даси. До речі, красунчик за тобою зайде? Чи ви домовилися десь зустрітися?

— Ми ні про що не домовлялися. Я не встигла посильному…

— Тим паче! — подруга приклала до грудей Тоні обрану сорочку й задоволено кивнула. — Вона чудово підкреслить колір очей. Міг би й якось означити, який саме формат побачення. Тож зробимо ось так: ти вдягаєшся і нікуди не йдеш.

Антоніна позирала на Марусю й усміхалася. Активна подруга зналася на побаченнях — чи не більше за всіх інших на них бігала. Проте наразі ні з ким не зустрічалася. Чи то серце так і не зробило остаточного вибору, чи то залицяльники були слабенькі й не витримували невпинного дівочого ентузіазму.

— Тоді навіщо одягатися?

— Бо коли постукає у двері, тобі не доведеться зустрічати потенційного жениха в нічній сорочці. Ясна річ, якщо ти сама цього не планувала. До речі… — раптом перервала дівчина свій жвавий діалог. — За мить повернуся.

Двері грюкнули й в кімнаті стало напрочуд тихо. Тоня присіла на ліжко й втомлено усміхнулася. Допомога подруги була доречною, але дуже гамірною.

Вже за мить, чорнокоса Маруся повернулася й тицьнула до рук Тоні невеличку склянку.

— Що це? — спитала дівчина.

— Засіб від неочікуваних сюрпризів.

— Ти пропонуєш мені, раптом щось піде не так, отруїти Закордонського?

— Боженька, дай мені сил не врізати дуба з такими подругами… — підняла очі до стелі Маруся. — Раптом все піде так і справа перейде до нічної сорочки, то випий ложку настоянки, щоб завчасно не тішити батьків онуками.

— Та хіба таким займаються на першому побаченні? — обурилася Антоніна і про себе додала: тим паче на першому в житті повноцінному. Хіба можна вважати за побачення ті недолугі прогулянки у великих компаніях?

— На будь-яких таким можна зайнятися. Якщо обидва того хочуть, то хто стане на заваді? — Маруся на мить замислилася. — І йому кудись підлий обов’язково. А краще, запропонуй настоянку відкрито. Якщо відмовиться, то збирай лахи й чимчикуй додому — залицяльники, які вважають захист виключно жіночою справою, тобі не потрібні.

Щоки Антоніни заливало червоним, але вона була цілком згодна із подругою. В таких справах краще переборщити, аніж не досолити. Якось чвара стояла через непередбачені заздалегідь наслідки пристрасних утіх така, що тиждень трусило всю академію. Закінчилося все ще більш огидно — хабарем, щоб хлопцю не довелося одружуватися. А майбутня мати покинула навчання та повернулася додому. Хлопця, до речі, відчислили. Але самого факту це не відміняло.