Розділ 4

Антоніна поспішала. Час до іспиту в неї ще був, та дівчина хотіла підготуватися заздалегідь. Звісно, вона складе, бо як можна не скласти передбачення? І як його оцінити? Пан Пороховський повинен був дати тему, на яку треба отримати передбачення, а там вже вірні кабачки не підведуть. Плече відтягувала сумка з продуктами. От чому їй не дісталася магія передбачення за місячним сяйвом? Або за візерунками роси на траві? Та хай йому всьому грець, най би було ворожіння на кавовій гущині або чайному листі!

Вона так і не відповіла Богуславу. Поклалася на долю. Може, так станеться, що сама до нього зайде. Можна, звісно, грати з себе сором’язливу дівчинку, але такі на баштані довго не тримаються.

Старий корпус зустрів її неголосними розмовами та напівтемрявою. Другий рік вона вже тут вчилася, а електрику досі не зробили! Хоча дівчині тут подобалося. Товсті кам’яні стіни, вітражі, високі стріхи та башти. Корпус був схожий на старовинний замок. Та мабуть ним і був колись. Дівчина уявляла собі, як гарно тут буде, коли нарешті його приведуть до ладу. Всі студенти чекали. Здавалося, що будівля дихає давниною та загадковими історіями. А які б танці можна було б влаштовувати в справжній бальній залі!

За роздумами дівчина не помітила, як дісталася авдиторії. Зазвичай вона ворожила в кухні, але іспит спеціально заради неї туди не переносили. Як би це зухвало не звучало, та кулінарка вона одна. А для інших необхідне зовсім інше приладдя. Декому так взагалі не потрібне.

— Заходьте, пані Кабаченко. — зіткнулася в дверях з паном Артемієм. — Чим потішите? Смачненькими смаженими кабачками?

— Слава Богу, деруни не дісталися! Терла б пів дня. — удавано зітхнула та попрямувала до робочого місця. То був єдиний стіл з плиткою.

Виклала лоток із вже нарізаними кабачками, пакет з борошном та невелику пляшку олії. Останньою витягнула важку чавунну пательню. Можна було використати щось з місцевого посуду, але саме на цій передбачення проглядалися найкраще.

— Обирайте, — викладач простягнув до дівчини кілька папірців. Тоня обрала той, що був посередині.

— Зробіть передбачення щодо найближчого майбутнього академії. — прочитала вголос.

— Маєте сорок хвилин, пані. Починайте.

Тоня чиркнула сірниками та встановила пательню на вогонь. Насипала трошки борошна в тарілку й почала готувати, приспівуючи.

Кабачечки ви мої, кабачечки,

Поможіть, мої ви дружечки.

Що чекає на нашу академію?

Буревії, нещастя чи премії?

Багато адептів та нові відкриття?

Чи тиха дорого у небуття?

Кабачечки мої, не приховуйте,

А найкращі видіння до мене спрямовуйте.

Доки вчергове переспівувала невибагливі слова, страва була повністю готова. Виклала на папір, щоб олія всмокталася, вимкнула вогонь. Сама тим часом почала вдивлятися в олію із залишками борошна. Нерозбірливі плями почали рухатися, переплітатися, зливатися в щось більш зрозуміле. Тоня кліпнула кілька разів і роздивилася в пательні щось дуже схоже за формою на старий корпус.

Вікна старого корпусу світилися яскравим жовтавим світлом. Вітражі виблискували старовинними сюжетами. Ганок заквітчаний вазонами та встелений килимом. В плетених кріслах сиділи двоє чоловіків.

— Як так сталося, Гідеоне, що керівництво академії саме тобі продало цю будівлю? — спитав один з чоловіків, в якому Антоніна упізнала князя.

— Аварійні приміщення, відсутність електрики, небажання міста спонсорувати відновлення. — посміхнувся міністр освіти та підняв келих. — Ясна річ, голові міста краще залишитися осторонь і не сперечатися з міністрами. На додачу мій друг, що працює в академії, постійно нашіптував ректору, що буде біда з тим старим корпусом. Що краще здихатися цих руїн та вкластися в будівництво нового корпусу або підтримку та розвиток тих, які вже є.

— І що, ректор так легко погодився?

— Якщо казати часто та підкріплювати аргументами, то стає легко. Тим паче після тої жахливої ситуації на балу. Тоді на балу міг постраждати твій син, але, на щастя для всіх нас, обійшлося. Це стало для Людкевича останньою краплею, а могло й смертельним вироком. Не дивно, що він так легко погодився. — міністр знов відпив з келиха. — Ти проти? А я буду добре дбати про цей будинок, повір.

— Справа вже зроблена, — князь зітхнув. — Не боїшся, що громадськість дізнається про тиск та нечесні дії?

— Та хіба вони нечесні? За документами все ідеально. Та й звідки? — Гідеон підвівся. — Взагалі думаю, що нам необхідна освітня реформа.

— Яка саме? — князь теж піднявся та став поряд з міністром.

— Гадаю, що магічні академії своє віджили. Що вони дають? Купку бойовиків? Для них краще зробити військові коледжі й виховувати одразу солдатів. Провидців завжди можна відправити до медичних академій. Скільки з тих провидців по-справжньому путящих? З кожним роком їх все менше, талановитих. Краще вже най кожен такий обдарований знаходить собі ментора та навчається приватно. Або не розвиває дар і опановує дійсно корисні для держави навички.