Розділ 3

Ранок Богуслав звик починати як тільки сходило сонце. Пробіжка, розминка, заняття з фехтування. Володіння шпагою зараз було чимось необов’язковим. Інші часи — інші види зброї. А от тримати себе у формі подібні заняття допомагали.

Чоловік був собою цілком задоволений. Перший контакт з ціллю пройшов цілком успішно, хоч і був незапланованим. Він навіть не сподівався, що зустріч станеться так швидко. Тепер треба було розробити стратегію, щоб встигнути закохати в себе Кабаченко й порвати відносини як раз на балу. Це мала бути цікава гра з яскравим фіналом.

Він розумів, що легко не буде. На зовсім прості прийоми така розумниця не поведеться і треба було вигадати для неї щось украй інше. Але ще жодна дівчина не відмовлялася від квітів. Тільки от які? Класичні троянди? Занадто банально. Лілії? Хто зна, може в неї від насиченого аромату голова болітиме? Орхідеї? Надмірно вишукано.

Богуслав вже повернувся до кімнати, скинув пітний після тренувань одяг та зайшов до ванної кімнати. Встав під гарячі струмені. Перед примруженими очами постав образ рудоволосої дівчини. Не те, щоб він роздивлявся її раніше, але не звертати уваги на погордливу студентку було неможливо. Так, перевдягти б її не завадило, але ж навіть у своєму дранті як вона себе носила! І що найцікавіше, ніхто не намагався її принизити чи применшити заслуги. Можливо через те, що дівчина могла припечатати кривдника до підлоги самими словами? От не дарма хлопці з клубу обрали для нього саме її. І вчора вона дійсно не була на себе схожою. Втомлена, з розкуйовдженим волоссям, смарагдові очі дивилися без звичного виклику.

Соняшники! Ось які квіти пасуватимуть сонячній дівчинці. Богуслав вимкнув воду та вийшов із запарованої кімнатки, обтерся рушником. Швидко вбрався у звичний костюм — яке щастя, що академія не вимагала носіння форми!

— Тихоне! — грюкнув у сусідні двері.

— Добрий ранок! — двері розчахнулися й Тихон відійшов у бік, пропускаючи Богуслава до кімнати.

— Майни вихорцем до оранжереї, — почав Богуслав.

— Троянди?

— Соняшники.

— Соняшники? — розгублено спитав Тихон. — А хіба жінки люблять такі квіти?

— Запам’ятай! — наче на недолугого поглянув на парубка Богуслав. — Жінки різні і квіти їм подобаються різні. Тож, ти зараз прудко йдеш до оранжереї, нарізаєш соняшників, несеш до кімнати Кабаченко й прикладаєш до букету ось це. — чоловік простягнув Тихону невеличкий конверт.

— А що сказати?

— Нічого, — хмикнув Богуслав. — Все, що треба, я написав. Твоя задача — побути посильним. Вперед!

Тихон стрілою вилетів із власної кімнати, залишив свого наставника та ідола. Богуслав вийшов слідом та повернувся до власної кімнати. Якщо все складеться, як треба, то вже ввечері в них з Кабаченко буде перше побачення. Хоча, він би не здивувався, якщо вона спершу відмовить.

***

В двері постукали й Тоня підвелася з ліжка. Сьогодні рухатися не хотілося зовсім і дівчина була безмежно щаслива, що іспит їм поставили на другу дня, і від самого ранку не було потреби нестися світ за очі. Стук знову повторився.

— Та хто там такий нетерплячий? — гримнула дівчина й відчинила двері. На порозі стояв невисокий щупленький молодик. З рідкою бородою і підлітковими вусами. Кістлявою рукою хлоп тримав оберемок квітів. Яскравих та таких життєрадісних, що навіть похмурий ранок перед іспитом видався на мить трошечки світлішим, ніж був ще мить тому.

— Пані Кабаченко? — поважно спитав носій букету.

— Так.

— Тоді це то тобі. — вочевидь виховання хлопцю вистачило хіба на встановлення особи. Далі парубок незграбно пихнув дівчині квіти й ті розсипалися підлогою — Тоня не встигла їх підхопити.

— Та чи в тебе руки хворі? — спитала в незграбного кур’єра й присіла, збираючи соняшники. Тихон присів поряд і почав допомагати. Дівчина глянула на переляканого хлопця й промовила: — Йди вже. Дякую, що приніс.

— Ой, в мене є ще! — підхопився Тихон.

— Квіти?

— Лист! — хлопець дістав з вузької кишені пожмаканого конверта й сунув Тоні та майже побіг до сходів.

Антоніна нарешті зібрала жовто-зелену розкіш. Вази за розміром вона не мала, то принесла з комори відро — воно було в самий раз. Конверт в руках здавався гарячим. Дівчина підозрювала, хто це міг бути, але ніяк не могла зрозуміти — з чого це така увага?

Відкрила, дістала листа.

«Антоніно, доброго ранку!

Сподіваюся, ці квіти зроблять твій день яскравішим. Бажаю успіхів на іспиті.

Б.З.

P.S. Пропоную зустрітися ввечері о 19.00 й прогулятися парком. Передай відповідь моїм посильним.»

Тоня зітхнула. Минулого року вона вже б стрибала до стелі від радості. А зараз не знала, що робити. Посильний втік дуже вчасно — можна не поспішати із відповіддю. Щось вчора ввечері в ній невловимо змінилося. Хоча ще донедавна усі дівочі думки займав Артемій Пороховський — викладач з передбачень. Здавалося, що і він симпатизує юній студентці і приділяє забагато уваги. Тільки от занадто велика різниця у віці та положенні. Роман зі студенткою міг погано скінчитися для них обох. Хоч їй вже є вісімнадцять і це точно не було б звабленням неповнолітньої.