Розділ 2

Дівчата зібралися у Тоні в кімнаті й обговорювали останні плітки. Хіба можна змовчати, як на випускний бал приїде міністр освіти Гідеон Кузьменко та сам князь Семен Потороченко із дружиною Юстиною. Звісно, ані міністр ані князь цікавості не викликали, а от молодий княжич Федір цілком.

— Тоню, погадай мені! Ну будь ласочка! — склала Маруся долоньки в молитовному жесті. — Краще за тебе майбутнє не бачать навіть провидці з п’ятого курсу!

— І мені! — підхопила Лариса.

— І мені, і мені! — загомоніли дівчата.

— Та чи ви подуріли всі? — спалахнула Тоня та перекинула важку руду косу з плеча на плече. — Я ті кляті кабачки смажити буду до світанку! І щоб що?

— Ну, як що? — забелькотіла Маруся. Дівчина зашарілася, схилила додолу темні, схожі на тернові ягідки очі, жужмила кінчик довгого чорнявого хвоста. Якби Тоня не знала подругу, то могла б повірити, що та дійсно стидається просити про передбачення. — Може для когось з нас княжич — доля, в книзі буття написана.

— Ага, — мугикнула Тоня, — на олії в пательні.

— То що, поворожиш? — з надією спитала Лариса.

— Для всіх одразу. — відрізала юна провидиця. — Чимчикуйте по кабачки.

— То ми вже й принесли все. — Маруся потягла вишитого рушника і з кошика один за одним почали з’являтися кабачки. Дівчина тим часом виставила велику пляшку. — І олійка ось. Найкраща! З батьківської маслобійні.

— А я муки принесла, — Лариса дістала мішок кілограмів на п’ять.

— Подивлюся те, що взагалі ті танці нам принесуть. Окремо на кожну смажити кабачки не буду! — Тоня поглянула на все це багатство та похитала головою. Вочевидь подруги добряче підготувалися. Але не на ту нарвалися — це стільки часу витратити! Та, і якщо зовсім чесно, то вона ненавиділа готувати. Але що поробиш, як магія проявлялась тільки в такий, не зовсім звичний спосіб.

Тоня навіть не сподівалася, що дар прокинеться. В їхній родині щось схоже на магію було тільки в бабусі. Але Антоніна Тихомирівна була травницею та цілителькою. Дівчина не була певна, що хотіла б лікувати страшні хвороби — як би благородно це не було, — але навіть в страшних снах не могла уявити, що з усього розмаїття чародійських вмінь, вона отримає кулінарію в якості інструменту.

Дівчина згадала, як сперечалася з батьками й вимагала дозволу навчатися в академії. Вся родина працювала на баштані, яка приносила чималий дохід, хоч і потребувала постійної виснажливої праці. Батько страшенно не хотів відпускати на п’ять років вправну — і безкоштовну! — робітницю. Мама встала на захист, сказала батькові, що вони мають дати донці можливість жити краще за них, дати змогу знайти себе та своє місце в цьому світі. Батько чинив спротив, але останній аргумент «в академії вона може зустріти заможного жениха й допомагати всій родині!» переконав хазяйновитого впертюха.

І ось на кухні гуртожитку дівочі руки робили вже звичну справу. Мили кабачки, різали на однакової товщини шматочки. Пательня вже грілася, олії Тоня не пошкодувала. Насипала борошна у неглибоку тарілку та почала обвалювати кабачки, виклала у розпечену олію. Кухня заповнилася шкварчанням та тихою піснею. Доки ворожила, юна чаклунка завжди підспівувала.

Кабачки ви мої, кабачочки,

Розкажіть, що чекають від мене дружочки

Що для подруг доля готує?

Що буде спіткати їх і що врятує?

Чи вдадуться танці та залицяння?

Чи цей рік знову залишиться без вінчання?

Може на когось радість чекає?

Може біда, а вона то не знає?

Кабачки ви мої, моя доля,

Покажіть, наче мару в розпеченім полі.

Нарешті страва добряче підрум’янилася і дівчина поскладала посмажені шматки у горщик. Погасила вогонь під пательнею та вдивилася в олію. Борошно вирувало, звивалося в малюнки та силуети, складалося у візерунки квітів. Перед очима попливло й Тоня провалилася в тонкий шар передбачень.

Велика зала в старому корпусі, як і завжди, була напівтемною, освітленою хіба що гасовими лампами та кількома факелами по кутках. Підлога була засипана камінням. Й натовп стояв із переляканими обличчями. Музики не грали, тільки озиралися навколо й намагалися скласти інструменти до чохлів. Сама Тоня на все це дивилася звідкись знизу. Точно, вона сидить на підлозі в незнайомій сіро-рожевій сукні. Її нога кривавить. А посеред зали стоїть міністр освіти і щось промовляє. Що саме — дівчина розібрати не могла. Бачила тільки, як рухаються тонкі губи.

Раптом почувся крик і на середину зали, розштовхавши людей, вивалилися два чоловіки. Хтось почав підвивати тоненьким дівочим голосом, проте чоловіки не зважали — вони вовтузилися, наносячи важкі удари один одному. Нарешті молодший зробив хитру підсічку й повалив суперника на підлогу.

— Тримайся від Тоні подалі, зраднику! — прохрипів той, що лежав на підлозі.

— На відміну від тебе, цапе ти душний, я її дійсно кохаю.

З жахом Антоніна зрозуміла, що билися її викладач передбачення Артемій Пороховський і вискочень з п’ятого курсу Богуслав Закордонський.